“Мама сказала, що я буду будівельником” – каже гордо онук. А мені так і хотілось сказати: “Та яка ж вона тобі “мама”?”, – але ж мовчу, бо дитина нічого не знає. Однак, поспілкувались ми із ним і я вже напевне вирішила відкрити онуку правду, бо ж це багато б йому прояснило, та й долю б виправило.
Не в захваті я була від першої невістки із самого початку. Якщо вже з Ольгою порівнювати, так золота дружина у мого сина нині. Та й так воно ніби і є, аби не от таке ставлення до мого єдиного онука.
Як запитаєте, чого я в свої 50 сива, аж біла, так вкажу на сина і він не здивується, навіть. Такого він мені улаштував своєю женячко, що нікому не бажаю.
Де вже йому та Галинка стрілась я не знаю, та вже крім її очей блакитних і волосся білявого нічого він у світі не бачив. А мені вона одразу не до душі, бо ж очі бачили що син робить помилку.
Галинці лиш компанії та гуляння до рання. Зайду в квартиру до них і тихо сльози втираю, бо, як не відсипаються, так гостей приймають. Сусіди вже мені жалілись, вже самі ходили стосунки з’ясовувати, але молодим було все одно.
Та й от як вже при надії Галинка була, так я її просила за розум узятись, але ж де? Підбори, волосся розпустить і пішла у світ яскравих вражень.
А вже як онук Назарчик на світ з’явився, так Галинка несподівано відмову написала:
— Розлюбила. Я створена для гарного життя, а скніти у квартирці на сорок квадратів і підгузки замінювати я не буду. Та й коханий мене за океан відвезе.
От так залишився мій син один із малим сином на руках. Я не знала, чи жаліти вже його, чи радіти, бо ж нарешті він за голову узявся, хай і не з добра.
Приходила, допомагала, однак, саме допомагала, не стала перебирати на себе усі обов’язки із малюком, бо добре бачила, що син справляється і вже давно ні про які компанії не згадує.
А, як пішов у садок Назар, то швидко у його квартирі і Ольга з дівчатками з’явилась. Вдова, сама підіймала двійняток. В одну групу ходили діти, то й так вони собі зійшлись до купки.
Хороша вона господиня, гарна мама. Сама вся чистенька і ладненька і все довкола неї світиться і виблискує. Син змінився до невпізнання, та й онук її одразу “Мамою” назвав услід за її дівчатками. Якось він і досі не знає, що Ольга не рідна йому.
Але, якщо із сином моїм усе в них добре, то мене напружує ставлення Ольги до онука мого. Нічого такого, але от такі фрази нема, нема і проскочать. Ставлення в дрібницях, а тепер ось ця ситуація із вибором професії.
От як у тій родині склалось, що дівчатка прямо розумашки і молодчинки, а у Назарчика все не до ладу. В школі лише на 9 вчиться, а у дівчат 10-12. Англійська у нього гарно йде, але ж хіба то досягнення, як дівчата на олімпіаду з математики їздили?
А це, Назар іде в дев’ятий клас і цілком серйозно мені заявляє, що вони із мамою вирішили, що він буде будівельником і вища освіта йому ні до чого:
— Доки мої однокласники будуть в інститутах на парах спати, я вже гроші зароблятиму і татові з мамою допомагатиму. То професія на все життя, як гарним майстром бути.
Я до сина, що то за новини такі а він відмахнувся:
— Ой, не починай, мамо. Я – педагог, то хоч той диплом знадобився? Так хоч п’ять років не втратить і вже буде мати професію.
Тоді я вирішила інакше зробити. Хай пробачить мені покійний мій Павло, та от узяла я відвалила кут від погребу. Давно я його мастила і підмащувала, трималось усе на чесному слові і піску, а тут така нагода.
Прийшла, побідкалась онуку, кажу треба і цементом відмостку зробити і погріб поладнати, добре, що ти в мене будівельник майбутній. Найняла сусіда і дуже попросила його, аби він Назару показав усі “принади” роботи будівельника.
Увечері, коли онук ледь у дім зайшов від утоми, я вже могла йому казати, що краще головою ніж руками працювати і вже він мене почув:
— Іди до вчителів, що не розумієш, проси пояснити. Займайся, може репетиторів хай батьки наймуть, бо освіта то твій квиток у життя.
Так от тепер я для невістки і сина стала не хорошою бабусею, бо бачте, онука із путі істинного звела на манівці:
— Як то ми трьох студентів потягнемо? – каже син обурено, – Що то ти вигадала, мамо, хоча б порадилась?
Нічого, що я за пай отримаю, що з пенсії вже зараз відкладатиму, але онук мій буде навчатись і край. А син і невістка? От візьму і розкажу, що Оля не рідна його мама, аби добре думав, чи повинен ту жінку слухати.
Як син не захистить Назара, то мені випадає. От хіба я не права?
Головна картинка ілюстративна.
