Мама знову учора прийшла до мене. Я й двері їй відчиняти не мала бажання. адже знала, що знову проситиме мене вибачити братову. Бачте, Оля мене зрозуміла не правильно і ніякого лихого умислу не мала. Мовляв, вона щиро не розуміє, чому то я так відреагувала, адже це усього лиш слива якась.
П’ять років тому я зі столиці перебралась у село рідне. Спочатку жила коло мами рідної, а згоом, коли дім знайшла хороший – переїхала у власну хату.
Так, оселя моя досить таки далеко від центру. але придбала я її не через інфраструктуру поруч. Мене підкорив дім і розкішний сад.
Колишній власник мого подвір’я був агрономом. Людина закохана у свою справу і у землю. Я коли вперше зайшла сюди. то подумала, що потрапила на обкладинку журналу. такого різномаїття краси я ніколи не бачила. Все було посаджено зі знанням справи і великою любов’ю. Сад виходив до річки, полив було організовано звідти. Усе подвір’я було огороджено і обнесено затіняючою сіткою. аби сонце не шкодило так рослинам. навіть теплиця у мене є від колишнього господаря. От так пощастило.
Звісно. я підтримую порядок, сама вчусь багато чому і намагаюсь примножити те що отримала при купівлі. звісно, не все поки виходить, але грушу я таки надщепила і отримала перший врожай із власного дерева.
А цьогоріч нарешті дала гарний урожай сливка червона. Таку я вперше тут побачила. Самі сливи яскраво червоні, як і м’якоть. пахнуть неймовірно, а солодкі які? ну прямо мед їси.
Звісно я трішки собі нарвала, аби дітки поїли, а рештою думала з ріднею поділитись, а що залишиться так на зиму закрити соком. Дуже мої діти полюбляють соки, а з цих слив він особливо добрий.
Коли я принесла тарілочку тих слив братовій, вона нахвалитись не могла такій смакоті. Сама всі і з’їла одразу, а потім опам’ятавшись мало не заплакала.
— Ой, а діткам?
І тоді я зробила найбільшу помилку – сказала, що вона може завтра прийти і дітям нарвати сливок трохи. Я мала б бути у той час на роботі, тож вона могла сама зайти і нарвати племінникам моїм трішки. Заодно і сказала де малина жовта росте, теж запропонувала тріхи зібрати.
Наступного дня, коли я повернулась із роботи і пішла у сад за сливами аби соку приготувати, то мало не розплакалась. Здається. що із дерева навіть листя струсили. А одна гілка і зовсім була відламана. На дереві не було жодної сливки, жодної. Втім, як і ягід малини. Братова обірвала не тільки те, я помітила, що пару кущів ожинки, яку я на продаж вирощую теж пішли із нею, хоча і було притрушено все землею і травою.
Звісно, я одразу ж пішла забрати своє. але сливи побачила лиш у слоїках.
— Ой, – каже Оля невинно очима кліпаючи, – Я, напевне тебе не зрозуміла вчора. Не сердись. я думала що ти дозволила все забрати. А ожину діти в мене попросили узяти. ти не подумай нічого я тобі гроші віддам, просто у тебе такі кущі розкішні поруч росли, а в нас жодного немає. То не я, то діти попросили.
Ну, хоч ожину я свою забрала і на тому добре. хоча на останок я висловила все що думаю тій Олі. Жодному її слову я не повірила.
А тепер мама моя ходить і намагається нас помирити. Мовляв, не треба через сливи якісь такі непорозуміння в родині. Я, бачте, все повинна не тільки простити, але й забути:
— У тебе ж сад, он який, що тобі ті сливи? Інші вродять.
От цікаво мені вона справді не розуміє. чи прикидається тільки?
А ви б могли вітатись із такою людиною, якби із вами так вчинили?
11,08,2023
Головна картинка ілюстративна.