Їхала на заробітки свого часу, аби швидше добудувати наш із чоловіком будинок. П’ять років працювала на собі економлячи, а повернулась і дізналась, що мій чоловік уже одружений з іншою, навіть дівчинка у них з’явилась.
Коли не стало матері мого коханого Олега, йому у спадок перейшов невеликий будиночок під Києвом. В тому селі абсолютна більшість будинків була викуплена під дачі, місцевих мешканців практично не залишилось, хіба старожили, але у нас особливого вибору не було. Оскільки ми винаймали квартиру у столиці, то одразу вирішили, переселитись у дім свекрухи.
Хатина була у аварійному стані, трималась на чесному слові і везінні, тож ми заклали на подвір’ї будову нового дому. Олег і я мали не погані роботи, але грошей на будівництво не вистачало все одно. Заклали фундамент і влізли у борги по самі вуха, було зрозуміло, що стара хатина ляже нам на голови, або треба вирушати на заробітки за кордон.
Олег спочатку їздив будувати теплиці. За ті три роки що він був на заробітках, ми звели стіни і накрили будову, а далі робота стала. Олег мій занедужав, про те, щоб і далі їздити на роботу уже й мови не було. тут аби узагалі ходити зміг.
Поки він був у стаціонарі. я завжди була поруч. Виходила його, практично з того світу повернула. не раз бігла коридорами і гукала спеціаліста, аби подивились до мого чоловіка, адже стан у нього був надто складним. Коли він повернувся додому йому потрібен був догляд, а ще тривала реабілітація.
Звісно, всі гроші, що ми мали було витрачено. Я працювала, але заробленого заледве нам на життя вистачало. тут уже про те, аби завершити будівництво і не йшлось. Саме тоді я зважилась і вперше поїхала на заробітки у Польщу. На час, поки я була за кордоном для свого чоловіка у поміч найняла місцеву жінку. Вона приходила, наводила лад у домі. готувала йому їсти, а я оплачувала її труд.
У Польщі я познайомилась із жіночкою з якою згодом рушила на заробітки до Чехії. Працювала прибиральницею у готелі, мила посуд, підробляла де могла. На довгі п’ять років я забула про те, що я людина. економила на собі заради того, аби поставити на ноги свого Олега і добудувати наш будинок. раділа кожного разу по приїзді, коли бачила, що будова наближається до завершення, а стан Олега завдяки вкладеним у спеціалістів коштам, покращується.
І ось, коли ремонт у нашому домі було нарешті завершено, я повідомила чоловіка, що буду повертатись. Пам’ятаю ту розмову, тоді мій Олег сказав спокійним і рівним голосом, що має для мене дуже важливу новину і що нам потрібно серйозно поговорити.
Тоді я вирішила, що нарешті він таки зробить мені пропозицію. Ми з ним не були розписані, оскільки вважали усі ці печатки і офіційні процедури не потрібними і зайвими. Ми кохали одне одного. Він був моїм чоловіком, я його дружиною. Ми пройшли через такі випробування разом. навіщо та печатка, якщо і так усе зрозуміло.
Додому я їхала у піднесеному настрої. Сама із себе сміялась: ніби не дитина 48 років, раніше була проти шлюбу, а тут прямо окрилена. Однак, по приїзді на мене очікував неприємний сюрприз.
Олег зустрів мене на вокзалі з квітами. Я була на сьомому небі від щастя, тож коли він запропонував піти у кафе для того, аби поговорити, я очікувала чого завгодно, але не конверту із грошима.
— Ось, – посунув він у мій бік пухкий такий конверт із євро, – тут третина від продажу будинку. Я порахував, що так буде справедливо, все ж ти теж у нього якісь гроші вкладала.
Я отетеріло дивилась на нього і ніяк не могла второпати, а про який продаж ідеться і чому він мені дає гроші.
— Господи, Олено, ну що не зрозуміло? Я продав свій дім, ми з дружиною вирішили, що жити у ньому нам із дитиною буде не зручно, адже те село ожива лиш влітку, ні садка, ні школи. Ось твоя частка, хоча я міг би і не віддавати, адже ти до мого дому ніякого відношення не мала. Але я так не можу. Ми з Ірою поговорили і вирішили, що буде правильно віддати тобі третину. Не хотів говорити усе це телефоном, так було б надто не по-чоловічому.
Я сиділа і мов та риба хапала повітря ротом. мій чоловік одружений у нього є жінка Іра і дівчина, а наш дім продано причому досить таки давно. Олег буркнув щось типу “бувай” а я так і залишилась сидітимов крижана статуя на уламках того, що вважала своїм життям.
Я повернулась у Чехію. Працюю, живу якось, але швидше як робот, не як людина.
Я витягла його із того світу, виносила судна, буквально на руках його носила до вбиральні. Я була його дружиною довгі 18 років, а він оцінив усе це у третину вартості будинку, який ми звели разом?
Мені 48, найкращі роки уже далеко позаду.
Як же мені жити далі? Як тепер вірити людям?
Чому він так зі мною? Як він міг?
09,08.2023
Головна картинка ілюстративна.
