– Доню, а чого ти мені нічого не кажеш, що ти вже маєш кавалера? Пора вже нас знайомити, а ти мовчиш, – мама гнула своє, а я відчула, як у мене терпнуть ноги, як п’ятнадцять років тому. Тільки одна думка була в голові – чи зможу цього разу протистояти матері, адже мені вже тридцять п’ять.
Я справді мала кавалера. Не щось серйозне, поки придивлялася, як мені з ним, бо направду забула, як то має бути з чоловіком. З колишнім я прожила разом п’ятнадцять років, маю двох дітей і так само не знала, як т бути любленою жінкою.
Ось такий парадокс.
Ми розійшлися дуже цивілізовано, шлюбу давно не було, як і теплих відчуттів, тому я дуже втішилася, коли Михайло сказав, що має іншу.
Мама, звичайно, одразу приїхала з Італії з отакенною пачкою грошей:
– Нічого, ти собі ще не такого знайдеш, та як на те піде, то я тобі все куплю. Пройдемося по салонах, магазинах, ми з тебе цукерочку зробимо.
Мамі краще було не перечити, тому я дала себе постригти так, як мама хотіла і пофарбувати, як мама хотіла, і гардероб оновила так, як мама хотіла.
Коли ж за двадцять чотири години ніякий король не кинув мені до ніг престол, то мама занудьгувала, а далі сказала. що має купу справ і знову поїхала.
Я зітхнула з полегкістю і потроху почала жити так, як і хотіла: виробила свій графік відпочинку, готування, прання і прибирання. Час на дітей і на себе. Зовсім трохи, але він був.
Було кілька невдалих побачень, чоловіки вже готові були женитися аби доказати колишнім, що можуть бути вже щасливими. Але я такі варіанти одразу відкидала. Я вже була заміжня, я хочу бути кохана.
І ось вже кілька місяців у мене стосунки і я ними смакую, відчуваю, як усміхаюся, коли думаю про нього, як мені перехоплює подих, коли я його бачу. Закоханість в профіль і анфас.
І ось мамі хтось доказав і вона вирішила прискорити події.
П’ятнадцять років тому, вона зробила так само.
Михайло був міським хлопцем, який приїжджав на канікули до бабусі і так ми з ним бачилися влітку. З роками дитяча дружба переросла в юнацьку цікавість і він був тим, з ким я пізнала кохання.
Я була така збентежена пережитим, що мама все зрозуміла – пора хлопцю женитися.
Вона пішла до його батьків і все популярно їм пояснила. Ми одружилися, але ні він, ні я не хотіли цього. Щоб ми жили довго і щасливо, мама поїхала в Італію і заробила на квартиру, в якій ми й жили, всіма силами намагалася показатися перед сватами кращою, ніж було.
Я думаю, якби не мама, то я б забула той досвід і була б щаслива з іншим, а натомість ми жили отак один з одним лише заради дітей. Якщо я дозволю матері знову влізти в мої стосунки, то вона все зіпсує.
– Мамо, не думаю, що готова до знайомства з батьками. Я тобі вдячна за турботу, але мені й так добре.
– Добре? На носі скоро сорок, а тобі добре? Ти не розумієш, що можеш втратити свій шанс? Та якби не я, то ти б і з Михайлом не одружилася. Добре, хоч діти є, вже тобі на схилі літ поможуть.
Я кивала головою, я все ще не маю сили їй заперечити і сказати правду, що ті п’ятнадцять років були геть не щасливими. Тай чи зрозуміє мене вона? Що ви скажете?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
