Своє дитинство Марина воліє навіть не згадувати, адже воно залишило глибокий слід у її душі. Та й що доброго згадати: батько залишив родину, коли дівчинка була ще немовлям. Він не був зазначений навіть у свідоцтві про народження, і Марина жодного разу його не бачила.
Мамі Марини, Наталії Петрівні, довелося самій виховувати доньку. Її батьки не підтримали молодої матері, а навпаки, дорікали їй за появу дитини. Наталія працювала на двох роботах, але фінансові труднощі не полишали їх.
— Мамо, а можна мені нову сукню? — якось несміливо спитала маленька Марина, побачивши у сусідської дівчинки гарний наряд.
— Доню, поки не можемо, — зітхнула Наталія. — Може, трохи пізніше. Я буду дуже старатись, аби заробити й тобі на таке платтячко.
Економія стала нормою їхнього життя. Наталія відкладала кожну копійку, часто відмовляючи собі навіть у найнеобхіднішому. Це ж саме стосувалося й Марини.
У дівчинки було всього кілька іграшок, одяг вона доношувала за іншими дітьми, незалежно від їхньої статі чи розміру речей. звісно, малій хотілось бути гарною, дуже хотілось.
Одного разу Марина повернулася додому після дня народження однокласниці. Вона виглядала засмученою.
— Що сталося, Маринко? — запитала мама.
— Усі дівчата були в гарних сукнях, а я. — її очі наповнилися слізьми. — Чому у нас усе не так, як у них?
Наталія лише зітхнула. Вона розуміла, як важко дочці, але нічого не могла змінити. Їхні фінанси стабілізувалися лише тоді, коли батьки Наталії залишили їй у спадок будинок.
Вона продала його й купила квартиру, тож на оренду витрачати гроші не потрібно було. Згодом вона знайшла значно кращу роботу. Але навіть тоді Наталія продовжувала економити — тільки тепер економила виключно на Марині.
На 13-й день народження Марина залишилася вдома одна, поки Наталія поїхала відпочивати на море. Дівчинка звикла до самотності, але цього разу їй було особливо сумно.
— Марина, ти знову без подарунка? — здивувалася мама однокласниці, побачивши дівчину на дні народження її доньки.
— Мама каже, що це зайві витрати, — несміливо відповіла дівчинка.
Жінка лише похитала головою:
— Наталіє, як вам не соромно? Ви ж добре одягнені, а дитина ходить у чому попало!
Наталія відмахнулася від цих слів. Вона не вважала за необхідне витрачати гроші на речі для дитини. Навіщо? У неї був повний балкон того, що віддали для Маринки сусіди і знайомі. Навіщо витрачатись, якщо вона росте і дорогої кофтинки лиш на кілька місяців і вистачить.
На випускний вечір Марина отримала нову сукню та взуття, але не від матері. Мами її двох подруг скинулися грошима, щоб дівчина виглядала гідно. Це було перше нове вбрання у її житті.
— Ти така гарна, Маринко, — сказала одна з подруг. — Справжня принцеса!
Марина посміхнулася крізь сльози.
Після школи Марина вступила до інституту й почала підробляти у кафе. Робота давала не лише гроші, а й безкоштовне харчування, що для дівчини було справжнім порятунком. Тим часом Наталія вийшла заміж. Її новий чоловік переїхав до них, і кімнату Марини віддали під спальню для “молодят”.
— Тобі вже час жити самостійно, — заявила Наталія, натякаючи дочці на переїзд.
Марина зняла кімнату разом із одногрупницею, перевелася на заочне навчання і почала працювати повний робочий день. Саме на роботі вона познайомилася з Ігорем, своїм майбутнім чоловіком. Їхні стосунки швидко розвивалися, і через рік пара одружилася.
— Ти вперше побачиш море, — сказав Ігор, даруючи їй подорож у медовий місяць. — Це наш подарунок від моїх батьків.
Марина була безмежно щаслива. Вона вперше в житті відчула, що таке любов і турбота. Наталія ж на весілля доньки не прийшла, обмежившись сухим привітанням телефоном.
Десь за пів року Наталя набрала доньку і почала скаржитись на життя:
— Грошей не вистачає ні на що. Тільки на продукти уся зарплатня іде. Чоловік з дому носа не показує, я йому забороняю навіть на балкон виходити. Я все сама. Я все сама. А ти – невдячна. Мама тебе виростила а ти вийшла заміж і забула про мене зовсім. Могла б хоч комунальні оплатити.
Марина поклала слухавку, змінила номер телефону. Більше вона не виходила на зв’язок із матір’ю.
— Не розумію, вона ж твоя мама. – каже Ігор, – Якби не було, а батьки – найрідніші люди. Ми повинні їх підтримувати, хоча б з удячності за те, що вони нас виростили.
— Не спілкуватись, ось моя вдячність, Ігорю. Повір, саме таку подяку вона і заслужила.
Ігор так і не зрозумів дружину і таємно допомагає тещі незначними грошовими переказами. Для нього батьки – святе.
Але скажіть, хто ж правий у цій ситуації: Ігор, а чи його дружина Марина?
Головна картинка ілюстративна.
