fbpx

– Мамо, може, я до вас повернуся? Щось я вже набулася заміжньою, додому хочу

Нелюбимий чоловік.

Вона не знала навіщо вийшла за нього заміж. Можливо, розсердилася на саму себе або на своє недолуге життя? Соня в свої двадцять чотири так ні в кого ще жодного разу і не закохалася. Може їй зовсім не судилося пізнати це чудове почуття? Ось і відповіла вона згодою на пропозицію Артема. Хлопець він не питущий, працьовитий, навіть гарний. І Соню напевно кохає, раз так наполегливо заміж кликав. Цілих чотири рази.

Справили скромне весілля, вона переїхала від батьків до нього. А через місяць схаменулася і задумалася: що вона наробила?! Вона ж зовсім його не кохає. Він її вранці голубить, а вона відвертається. Увечері після роботи чоловік хоче її обійняти, скучив за день, а вона нерозумно вибачаючись в ванну тікає, аби подалі від нього. Соня після весілля всього кілька разів йому на ласку відповіла, і то тому що совість заїла. І як тепер бути?

Подзвонила мамі:

– Мамо, може, я до вас повернуся? Щось я вже набулася заміжньою, додому хочу.

– Соню, не поспішай, Артем так тебе кохає, як ти йому скажеш про це? Адже він не іграшка, якою погралася, а як набридло, кому-небудь іншому віддала. Потерпи, дивись і потепліє у тебе в душі, ти тільки дозволь йому кохати тебе, не відіпхни його.

Соня образилася на маму, за те що не пошкодувала її, а тільки за Артема і переживала.

– Соню, кохана, дивись, що я тобі приніс! – крикнув Артем з передпокою.

Соня вийшла до нього з кухні і стиснула губи:

– Знову квіти притягнув?

– Ні, дружинонько, мені запропонували мужичка взяти на виховання, я не зміг відмовитися. Подумав, що він тобі теж сподобатися, як і мені.

– Мужичка? На виховання? Що за нісенітниця?

Артем засміявся і дістав із-за пазухи маленьке сіреньке висловухе кошеня.

Те величезними очима так подивилося на Соню, що вона не встояла і посміхнулася:

– Воно чудове! Але давай я ім’я придумаю!

Артем був щасливий, давно він не бачив таких сяючих очей у Соні. За цю посмішку і пустотливий блиск в очах коханої він готовий був гори перевернути. Артем кохав Соню вже давно, відтоді як два роки тому їх познайомили друзі. Соня в той день була дещо сумною, небагатослівною. Якоюсь безбарвною. Артем запитав про неї у товариша, той відповів, що вона любить тільки себе, інші її просто не хвилюють. І справді, в компанії ніхто з хлопців не упадав за нею, і вона ні на кого не дивилася з цікавістю. Просто була присутня.

Артем би теж більше не глянув на неї, якби вона не засміялася. Хтось з друзів сказав щось смішне і вона дзвінко зареготала, завзято і щиро. Очі її спалахнули, рот відкрився і вона ожила! Артем задивився на неї і ось тоді дав собі клятву, що зможе зробити цю чудову сумну дівчину щасливою! Він зігріє її своєю любов’ю, розтопить її холодне серце. Довго він упадав за нею, кохання її не добився, але вона довірилася йому, це вже було багато. А на четверту його пропозицію руки і серця вона все ж відповіла згодою. Артем був щасливий, але як потім зрозумів, рано він зрадів.

Після весілля Соня з кожним днем ​​все більше і більше хмурилася, відсторонялася від нього. Ось він і вирішив взяти помічника в дім. І зрозумів що вгадав. Хоч маленький шматочок льоду, але вдалося розтопити.

Соня повеселішала, Бусик виявився дуже грайливий, нудьгувати господині не давав. Кмітлива грудочка швидко зрозуміла, що сидячи на задніх лапках і віддано дивлячись в очі Соні, обов’язково отримає смакоту. Чим і почав постійно користуватися.

Артем посміхався, дивлячись на Соню і Бусика, і думав, що якби у них була дитина, то вони б точно стали щасливою родиною. Але тут же засумував, Соня каже, що не готова ще мати дітей. Останнім часом він став боятися, що ніколи не розбудить в своїй дружині любов, що він був занадто самовпевнений.

Минуло півроку. На вулиці стояв вересень. Почалися сірі, дощові дні. Одного вечора в п’ятницю Артем забрав Соню з роботи, вони заїхали в магазин, купили продуктів на вихідні і поїхали додому. Раптом в невеликому провулку вони побачили пожежу. З під’їзду п’ятиповерхівки валив дим, а з вікон квартири на другому поверсі виривалося полум’я і чулися голоси людей. Пожежні ще не приїхали, під вікнами почали збиратися роззяви, але ніхто не поспішав на допомогу людям, що потрапили в біду. Артем зупинив машину:

– Сідай за кермо! – крикнув він Соні таким голосом, що вона не сперечаючись, пересіла на водійське сидіння.

– Їдь додому і чекай мене. Вдома чекай!

Артем змусив Соню поїхати і вона побачила в дзеркало, як він забіг в палаючий під’їзд.

Соня приїхала додому, піднялася в свою квартиру і зупинилася в передпокої. Вона раптом уявила, що Артем ніколи більше не увійде в ці двері, не обійме її, не принесе ці набридлі троянди. Соня здригнулася. А як же вона тоді буде жити? Хто буде будити її вранці, хто наллє їй повну ванну запашної води і віднесе туди на руках? Хто подзвонить їй в найневідповідніший робочий час і запитає, що їй купити, морозиво чи еклер? Соні стало так страшно, що вона заплакала. Вона зрозуміла, що, як би вона не упиралася, але вона вже давно кохає свого чоловіка, турботливого, ніжного і дуже сміливого. Згадавши, як він кинувся у вогонь, вона заридала в голос.

– Сонечко, прокидайся, чому ти спиш у кріслі? – почула вона крізь сон, відчула, як пригортає її Артем і хотіла за звичкою відштовхнути його, але відчула запах диму і все згадала!

Соня схопилась з крісла, в якому заснула в очікуванні чоловіка, кинулася йому на шию і так міцно його обняла, брудного, пропахлого гаром, він засміявся, а вона заторохтіла:

– Артемчику, миленький, я мало не зійшла з розуму від страху! Я думала, що ніколи тебе вже не побачу, а без тебе я не хочу! Ти мені дуже потрібен! Дуже дуже! Ти тільки не смійся, але я тебе кохаю!

Артем все ж засміявся, але не над словами Соні, а від щастя! Ні, не дарма він довірився своєму серцю і одружився з цією чудовою дівчиною, вони будуть чудовою сім’єю!

Минуло три роки. Артем прокинувся від дзвінкого сміху, це реготав дворічний Микитка. Соня дала йому печиво, а товстий Бусик намагався витягнути його з руки малюка. Соня побачила, що чоловік прокинувся, і підбігла, щоб поцілувати його.

– Ми тебе розбудили, – винувато, але з хитрою посмішкою сказала вона, а він прошепотів:

– Я найщасливіший на світі. Хоча…

– Що? – злякалася Соня.

– Якби у нашого Микитки з’явилася сестричка, я був би ще щасливіший, – і Артем скривив таку гримасу, що Соня не витримала і розсміялася, тим самим завзятим сміхом, за який він її і покохав.

Автор: Марія Скиба.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page