— Мамо, приїдь! Троє дітей, жити немає на що. Я тебе прошу, ти тут побудеш, а я на роботу піду. Ну, мамусю, ну прошу. – плакала у слухавку донька.
Хочу поділитися своєю проблемою, просто поскаржитися, щоб хтось вислухав мене, може якусь пораду отримати. Мені 58 років, є двоє дітей: старша дочка, їй 33 роки, живе в столиці з трьома моїми внуками, і син – йому 27 років, нещодавно одружився. Я їх дуже люблю, але все одно вважаю їх егоїстами, які мною користуються. Але ж я вже не дівчинка, я старію, я втомлююся. А мене ні в що не ставлять.
Вийшла заміж я ще в 80-х. Батько моїх дітей – хороша людина, хоча це було до певного часу. Здавалося, що ми жили з ним душа в душу, як тут грім серед ясного неба: чоловік знайшов собі іншу. Півроку він мені брехав, причому сам геть заплутався: живе зі мною і дітьми, а душею вже у розлучниці. Сильно я переживала це розлучення, особливо шкода було дітей. Синові тоді 5 років було, смикав батька за джинси і плакав: «Папа, не йди, я буду хороший!». Чоловік сам переживав, але вибрав все ж іншу жінку. Зате залишив нам свою двокімнатну квартиру і аліменти акуратно платив. Ми іноді з ним спілкуємося по соцмережах про дітей, але він щасливий зі своєю другою сім’єю, я його не смикаю зайвий раз.
Мабуть я так переживала за дітей, що повністю приділяла весь час їм, та й капризи їх виконувала. Дочка хоче в гуртки ходити: я у всьому потураю, вожу, оплачую, а вона міняє один гурток на інший. Красиві сукні їй потрібні – на, а на випускний – краще ніж у всіх, хоч і захмарно дорого. Синові потрібна техніка, одяг, мопед – ну звичайно, синку, маєш! Крутилася на двох роботах, просила колишнього чоловіка, щоб в складчину було, але все – дітям! Дочка захотіла вчитися в столиці – кредит взяла, виплачувала. Але вона кинула інститут і вискочила заміж. Має трьох дітей, зате чоловік зі столиці! І нащо вчитись?
Але чоловік у неї виявився великим ледарем, особливо ніде працювати не хотів, жили на гроші батьків чоловіка, хоча і ті вже взмолились – та скільки можна годувати вас, дармоїдів ?! Навіщо стільки дітей? Третій онук з’явився, коли я тільки вийшла на пенсію, та дочка заридала: мама, приїжджай, допоможи нам з дітьми, а ми обидва на роботу вийдемо. Я квартиру залишила на сина і бігом в столицю. Чесно кажучи – я дуже втомлювалася не стільки від онуків, скільки від дочки і зятя. Спочатку вони були якось вдячні мені за допомогу, а потім зробили з мене покоївку і гувернантку- не так годуєш, не так гуляєш з дітьми, не так сидиш, не так подаєш! Я вже стала смикатися від їх постійних претензій, тому подумала – навіщо мені це треба? І поїхала додому.
А там син уже привів невістку! Я тільки перед від’їздом з столиці дізналася, що він офіційно одружився, хоч і жив з нею всі ці 2 роки. Сказав, що звичайне весілля гуляти не хотіли, тому що у них своє на це бачення з нареченою: відгуляли з друзями на турбазі з шашликами «без старих». Тому і не попереджав і «від справ мене не хотів відривати». Новину про те, що я їду додому сприйняв вороже, ще й по телефону з сестрою погиркався.
Я приїхала додому, і побачила, що тепер в моєму будинку господарює невістка. Начебто ми з нею і не лаємося, але вона все робить по-своєму і зі мною не радиться. Приберу у будинку – прекрасно, а якщо переставлю не так їх звичну обстановку, то відчуваю від невістки негативний настрій, і син потім все мені висловлює.
Ось я і на роздоріжжі: ніби як житло є, але відчуваю в ньому прислугою. У доньки теж до мене таке ж відношення, навіть гірше, до неї точно більше не поїду. Подітися нікуди, сина вигнати не хочу – шалено боюся самотності, але з невісткою мені складно. Дзвонила своїй сестрі в далеке місто, вона мені: «Вижени з дому молодих!». Їй простіше сказати – у неї все дружно живуть, чоловік поруч. А мені як? Дуже важко на душі і не бачу ніякого виходу. Погано мені живеться з рідними дітьми.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news. – заборонено.
