Я заміжня вже п’ятий рік. Коли ми з Микитою одружилися, я бачила в ньому цілеспрямованого молодого чоловіка, який до своїх двадцяти семи років досяг певного рівня. У нього вже був певний рівень, стабільна хороша робота, своє житло і чіткий план на майбутнє.
Перший рік все було добре. Ми обидва працювали, хотіли брати квартиру побільше, а потім я повинна була піти в декрет. але у чоловіка почалися неприємності на роботі і його за підсумком звільнили. Радує, що на той момент у нас не було іпотеки. Микита досить швидко знайшов нове місце, але зарплата там була набагато нижче. А тут ще й я при надії.
Грошей стало не вистачати. Тоді-то нам перший раз і прийшли на допомогу батьки чоловіка.
Безпосередньо вони гроші не стали давати, але кожного тижня забивали наш холодильник продуктами, купували мені все необхідне, допомогли купити ліжечко і коляску. Їхня допомога була дуже відчутна. Ми брали її з вдячністю, оскільки розуміли, що по-іншому нам не вижити.
Мої батьки теж не стояли осторонь, але у них можливостей допомагати було менше. По-перше, вони жили в іншому місті, а по-друге, у мене ще є молодша сестра. Так що основна допомога йшла саме від батьків чоловіка.
Після появи дитини я на якийсь час відключилася від домашніх справ, вся моя увага була сконцентрована на дочці. Було дуже незвично і моя мама приїхала до мене на допомогу, але всього на два тижні, які пролетіли для мене в одну мить. Але свекруха не залишила мене одну.
Людмила Анатоліївна, мама чоловіка, дуже ненав’язливо допомагала у всьому. Вона приходила до нас, приносила вже готову їжу, допомагала мені з малятком, давала можливість виспатися, вчила різних потрібних речей. Без її допомоги я б в перші півроку життя дочки, напевно, посивіла.
Згодом, коли свекруха розуміла, що я вже справляюся сама, вона так же спокійно пішла. В гості вони приходили, це так, але вже саме в гості. Я їй дуже вдячна за тактовність і розуміння. Людмила Анатоліївна примудрялася допомагати так, що я не відчувала себе зобов’язаною, а це дорогого коштує.
У чоловіка все було на колишньому рівні. Нову роботу він не знайшов, я навіть сумніваюся, що шукав. Свекри продовжували приходити в гості, забиваючи холодильник і купуючи подарунки для внучки. Дуже добре, але вже було незручно. Виходило, що вони нас утримують.
Я розмовляла з чоловіком на тему того, що пора б уже припинити використовувати батьків. Ми врешті-решт дорослі люди, у нас вже своя дитина є. Чоловік згідно кивав і обіцяв, що скоро влаштується на іншу роботу, яка буде нас повністю забезпечувати.
Ось уже я вийшла з декрету, а чоловік все не шукає місця краще. Мене такий стан справ почав дратувати. Зараз я отримую більше, ніж він, добре жити ми можемо тільки через те, що нам допомагають його батьки. Я пробувала відмовлятися, але Людмила Анатоліївна сказала, що їм не складно допомагати нам, а своїми відмовками я нам же гірше і зроблю.
Я з нею згодна. Без їх допомоги довелося б жити скромно. Але і висіти у них на шиї теж було вже незручно. Мені. Чоловіка ж все влаштовувало, як з’ясувалося.
Він не напружується з приводу заробітку. Ліниво переглядає вакансії, міркує, що все, що зараз може знайти, буде заміною шила на мило. Мене таке ставлення дивує. Зручно влаштувався, нічого сказати. Мама і тато тягнуть нашу сім’ю, чоловік отримує менше мене, у нас дитина, що росте, необхідно брати іпотеку і машину. І нічого чоловіка не хвилює, ніби так і треба.
Я втомилася від такого підвішеного стану. Свекри нас, звичайно, не залишать, будуть тягнути і допомагати. Але мені прикро, що чоловік з цілеспрямованого молодого перспективного парубка, за якого я вийшла заміж, перетворився на диванного мешканця. Мені під землю піти хочеться від сорому, коли черговий раз свекри заповнюють нам холодильник, а чоловікові нормально.
Подруги кажуть, що я з принаймні дивна. Типу, яка різниця, звідки йдуть гроші. Так велика різниця. Потрібно самим забезпечувати свою сім’ю. Одна мені каже, що дідусь і бабуся досі утримують її батьків і її сім’ю. більше того вважає це їхнім обов’язком і не бачить у нашій ситуації нічого надзвичайного.
От ви мені скажіть – це нормально? Можливо я чогось не розумію.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
