fbpx

“Мамо, як ти можеш бути настільки категоричною і недалекоглядною?” – говорить донька не приховуючи розчарування. Бачте, вона не очікувала того, що я вчиню так, хоч сама нещодавно тільки про це і говорила. Ну, але, якщо вона сили волі не має, то в мене її за роки життя зібралось досить, тож від свого не відступлю

“Мамо, як ти можеш бути настільки категоричною і недалекоглядною?” – говорить донька не приховуючи розчарування. Бачте, вона не очікувала того, що я вчиню так, хоч сама нещодавно тільки про це і говорила. Ну, але, якщо вона сили волі не має, то в мене її за роки життя зібралось досить, тож від свого не відступлю.

У мене єдина дитина і так склалось, що я сама її на ноги ставила. Чоловіка я мала, але швидше на папері, ніж у реалі, бо Пашка міг лиш руками у повітрі водити і говорити, а на життя нам я своєю головою заробляла.

Я бухгалтер і досить таки хороший. Моя професія дозволила нам виплатити квартиру, придбати будинок за містом. Я крутилась, мов та білка у колесі і заробляла і ремонти робила і дитиною займалась.

Чоловік мій все так же розповідав, як нам жити і що робити, при цьому ніде не працюючи. Останньою краплею стало те, як він повівся, коли прорвало трубу із гарячою водою. Не повірите, але Пашка замкнув двері у кімнату, поклав під поріг якесь шмаття і далі дивився фільм, навіть не зателефонував нікуди, не поглянув, чим зарадити. Того ж дня, він разом із телевізором вийшов у двері і геть з мого життя назавжди.

Добре, що донька моя радувала успіхами. Дуже розумна і талановита Риточка у мене. Школу скінчила з золотою медаллю, пішла до інституту навчатись і була найліпшою студенткою курсу.

От тільки із заміжжям клопоту мені завдала, бо ж обрала свого Вадимка. Та скільки ж коло неї упадало і яких, а вона “кохаю” і край. Пояснювала, що з лиця води не пити, та де вона когось слухала – пішла, бо любить.

Оселились молоді у нашому домі заміському. Я спочатку і не приїздила, та вже, як пішли онуки, то стала навідуватись. Дивлюсь, а Вадим гарний чоловік виявився: до дітей і до доньки добре ставиться, заробляє не погано. Заспокоїлась я і жили ми 15 років у тиші і спокої буденності.

А саме коли я вийшла на пенсію і почалось: Рита моя занедужала. Врапт все наше життя перекинулось із ніг на голову. Розтанули заощадження, зрештою, довелось і будинок продати, переїхала донька до мене в квартиру.

Саме тієї миті Вадим і змінився. Я добре бачила. що він ходив задумливим. стурбованим. затримувався на роботі. Тут мить така, разом усім бути, триматись, підтримувати одне одного, а він відмовчується і осторонь. А одного дня і не повернувся з роботи, лиш написав, що йому шкода, та він не може жити у таких умовах.

Переїхав мій зять під крило до свахи. Гроші, правда, передавав, у житті дітей участь приймав, доньку мою куди треба возив, але під одним дахом із нами не жив.

І от тепер, коли найважче – позаду, Вадим став все частіше у нас з’являтись. Так, ніби й не було нічого і він тут вік живе. Коли він надумав на ніч лишитись я не витримала  – висловила все, що про нього думаю і виставила за двері. Заборонила йому і поріг мого дому переступати.

І що ви думаєте? Тепер моя доня мене винною робить в тому, що я її шлюб руйную. Збирає речі свої, дітей і цілком серйозно надумала їхати до його матері жити, хай і в тісноті:

— Чому ти вмішуєшся у моє життя? Я тебе просила? Нащо ця категоричність, кому потрібна? Я його кохаю, він мій чоловік, це – наші відносини.

Але я стою на своєму і зроблю усе від мене залежне, аби доня зрозуміла,яку помилку робить. Він залишив її у найважчий момент, яка сім’я узагалі? Про що мова?

Завжди вважала, що краще самій і з гордо піднятою головою йти, ніж за собою чемодан без ручки тягти. Ну хіба я не правду кажу?

Продовження у першому коментарі.

You cannot copy content of this page