fbpx
Історії з життя
– Мамочко, мені не потрібні свята, іграшки, я все-все віддам за те, щоб ти одужала, і. І. – дівчинка запнулася, – і щоб тато знову став добрим і хорошим, як раніше

Марічці виповнилося п’ять років і їй на день народження подарували цілий пакет нових іграшок. Хоча, нові вони були для Марійки, а так, волонтери передали, зібрані співчуваючими громадянами іграшки, дівчинці. Втім, дитина була щаслива, а це головне.

Волонтери… дівчинка знала, що означає це слово, їй його пояснила мама. Мама, мамочка, її улюблена мама тяжко нездужала, вона або була в лікарні, чи вдома, але постійно лежала, а небайдужі люди допомагали, збирали гроші для молодої жінки, потай розуміючи, що лише подовжують її існування. Але мама Маші відчайдушно трималася за життя і люди, бачачи стійкість жінки, не покидали її.

– Мамо, мамочко, дивись, що мені подарували! – Маша ледве-ледве тягла величезний, трохи надірваний пакет. Настя (так звали маму) втомлено посміхнулася:

– Так, люба, у тебе справжнє свято сьогодні. Обіцяю тобі, воно не останнє у твоєму житті і в наступному році буде ще краще.

Маша серйозно подивилася на маму:

– Мамочко, мені не потрібні свята, іграшки, я все-все віддам за те, щоб ти одужала, і… . І…. – дівчинка запнулася, – і щоб тато знову став добрим і хорошим, як раніше.

У Насті заблищали очі, її чоловік, незабаром після того, як вони дізналися про свою недугу, почав пити. Він любив своїх дівчаток, Настя знала це, але не зміг, не зміг взяти на себе цей тягар, виявився занадто слабким перед ним. Ні, він не кинув їх, не пішов і навіть дещо заробляв на препарати, але практично всі гроші, які заробляв – витрачав на чарку. Волонтери теж розмовляли з ним, і кодували, але все знову поверталося на круги своя. Блискучий програміст в минулому, зараз він працював вантажником на ринку, а коли приходив додому, закривався у себе в кімнаті і тихо спивався. Маша нудьгувала за татом, за здоровою мамою, Настя бачила це, тому й не опускала руки, проходила всі процедури стійко, заради доньки, заради їх сім’ї.

– Бач яка лялька! Бідненька…

«Прямо, як я», – подумала Марія про себе, щоб не засмучувати своїми словами маму. – «Вона така ж самотня серед всіх цих красивих іграшок».

Маша почувалася самотньою серед дітей, з якими завжди були їхні батьки, і хоч діти не ображали її у дворі, але цуралися дівчинку, як ніби вона могла їх заразити своїм нещастям. Так і ця лялька, з розмальованим фломастерами личком, скуйовдженим волоссям, порваною сукнею і відсутністю ніжки – була зайвою в купі яскравих іграшок.

– Мамо, я назву ляльку Нюшею, можна? Це буде моя улюблена лялька, – Маша погладила спутане волосся, – я викупаю її, витру обличчя, розчешу, ми пошиємо їй нові сукні, правда, мамочко? А тата попрошу зробити їй нову ніжку. І Нюша обов’язково стане щасливою, знову.

Настя не змогла стримати сліз, здавалося б, звичайна стара іграшка, але донька мала таке добре серце, вона не відвернулася від ляльки, а захотіла тій допомогти, хоча… Хіба ляльки вміють відчувати. Жінка подивилася на ляльку і, на мить, їй здалося, що лялька сумно зітхнула.

Ні, що за нісенітниці, звичайно ж здалося.

– Марічко, ми обов’язково приведемо Нюшу в порядок і тато полагодить їй ніжку! І ця лялечка принесе щастя в нашу сім’ю в подяку, – навіщо Настя це сказала, вона сама не зрозуміла, просто їй дуже хотілося в це вірити.

На наступний ранок дві головки схилилися над лялькою і з натхненням почали відтирати личко від фломастерів. Через півгодини на них дивилася усміхнена чиста мордочка, потім вони купали, розчісували ляльку. Настя дістала з комори швейну машинку, до хвороби вона дуже добре шила і її, як фахівця в цій професії, знало все місто і люди стояли в чергу за нарядами. Але довелося все закинути, недуна забирала надто багато сил. Сьогодні ж, як ніколи, вона відчувала приплив енергії, може цьому сприяв рішучий настрій доньки повернути Нюші колишній лиск або ж те, що вона повернулася до улюбленої справи, або те, що чоловік вчора весь вечір провів з ними, не пив, а вночі на вушко шепнув, що незабаром все буде добре.

– Мамо, поглянь на Нюшу, тобі не здається, що вона стала трохи щасливішою? – Марічка знімала мірки з ляльки і ласкаво дивилася на свою улюбленицю.

Настя обернулася, так, дійсно, лялька виглядала більш, ніж задоволеною.

– Зараз ми пошиємо їй багато красивих нарядів і вона буде ще кращою, – жінка посміхнулася, хоч хтось стане щасливий і нехай це буде всього лише лялька, але роблячи когось щасливим, заряджаєшся сам, а вже кому кому, але їхній сім’ї це було необхідно.

Кілька годин по тому, втомлені, але задоволені собою дівчатка приміряли наряди для ляльки.

– Мамо, Нюша передала тобі велике спасибі, а ще сказала, що ніколи не була така рада новим господарям, як нам, – щаслива Марічка притискала до себе ляльку, – і вона чомусь чекає нашого тата, зізналася мені, що він приготував сюрприз.

Настя знизала плечима, сюрприз для неї від чоловіка останнім часом – це його тверезий вигляд.

Вхідні двері відчинилися, дівчатка напружилися, в коридорі щось зашаруділо, одна мить і в їхню кімнату увійшов чоловік з маленьким згортком в руці. Максим, так звали батька Марічки, опустився поруч з рідними на підлогу.

– Привіт, миленькі. Я сьогодні ось це знайшов і мені чомусь захотілося забрати, я не знаю, не можу пояснити чому, але раптом так стало не по собі…, – він розгорнув згорток, у Марічки і Насті розширилися очі від подиву. Як, як це можливо?? Максим приніс втрачену ніжку ляльки, точнісінько, таку ж, яка потрібна була Нюші!!!

Маша з вереском кинулася на шию батькові:

– Тату, таточку, ти справжній чарівник, спасибі, тепер у Нюші дві ніжки !!

– Що? Я не розумію, – розгублений, але задоволений Максим здивовано дивився на дружину. Настя мовчки посміхаючись взяла ошатну ляльку і вкрутила їй другу ніжку.

– Це неймовірно, такий збіг, це просто неможливо! – жінці на мить здалося, що лялька їй підморгнула.

Пізно ввечері, коли щаслива Марічка спала міцним сном в обнімку з Нюшею, Максим і Настя, як колись давним давно сиділи удвох на кухні і не могли наговоритися. Чоловік розповів, що йдучи додому, хотів, як завжди, зайти за випивкою в магазин, але раптом йому дуже, саме дуже захотілося піти додому довшою дорогою. Йшов і думав, думав, як же так вийшло, що він проміняв свою улюблену сім’ю на випивку, кинув кохану жінку в біді, адже він давав клятву: в горі і радості, назавжди разом… І дав собі слово, що він виправиться. Раптово в траві побачив щось біліє, підійшов, а це ніжка від ляльки, підкоряючись хвилинному пориву жалості, підняв її і вирішив, якщо що, викинути пізніше, а тут он як виявилося…

На наступний день Настя здавала аналізи, отримавши результат, її лікар тільки знизав плечима і відправив на перездачу, наступний результат вже не міг бути помилкою. Лікар вищої категорії, скуйовдив волосся, встав, походив, сів, посміхнувся і набрав телефон Насті:

– Я не розумію, як це можливо, не знаю, що й казати, але результати ваших аналізів в вашому випадку – чудові. Продовжуйте в тому ж дусі.

Через тиждень Максим отримав поштою запрошення на співбесіду в найбільшу світову фірму програмістом. Ще через тиждень прийшла відповідь, що він прийнятий на роботу. Найцікавіше, робота віддалена і йому не потрібно було їхати від родини, а хороша зарплата дозволяла купити більш якісні препарати для Насті. Незабаром, жінка пішла на поправку, її одужання лікарі і ті, хто знав Настю називали чудом, зціленням! Адже, ніхто, крім самої жінки і її донечки, не вірили, що вона зможе подолати хворобу. Життя стало налагоджуватися.

Пройшов рік, сім’я недавно повернулася з чергового дня народження Марічки. Настя задумливо підійшла до ляльки.

– Ну, признайся, Нюшо, це ти допомогла? Тому що ми тебе не кинули, полюбили, якою ти була? – жінка закотила очі, – ох, побачив би мене зараз хто, подумали, що хвороба з’їла мій мозок.

Погладивши ляльку по голові, Настя, відвернувшись, попрямувала з кімнати і не бачила, як лялька їй лукаво підморгнула слідом…

Автор: Олена Kоновалова.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook