— Марку Євгеновичу! — голос Ольги Петрівни лунав так голосно, що Дарина, яка була на кухні, чула кожне слово. — Це що таке?! Ти виставив свою рідну сестру на вулицю?!
— Ми нікого не виганяли, мамо, — Марко зітхнув, намагаючись говорити спокійно. — Христина сама пішла.
— Марку, ти ж розумієш, що сестрі потрібна допомога, — голос матері набув іншого тону. — Вона ж одна у великому місті, без підтримки.
— Мам, я все розумію, але це не лише моє рішення. Треба з Дариною обговорити, — Марко потер шию, передчуваючи непросту розмову.
— А що тут обговорювати? Це ж рідна сестра, на кілька тижнів пожити проситься! Невже твоя дружина така безсердечна? — в голосі матері з’явилися металеві нотки.
— Мам, не починай. Дарина не безсердечна, просто.
— Просто що? — не дала договорити мама. — Квартира твоя теж! Чи ти там на пташиних правах?
Марко важко зітхнув. Як пояснити матері, що квартира дійсно належить Дарині? Що вони тільки-тільки призвичаїлися жити разом? Що для його дружини особистий простір — це святе?
— Гаразд, мамо, я поговорю з нею сьогодні. Але нічого не обіцяю.
— Ото правильно, сину. Скажи їй, що Христина тиха, акуратна дівчина. Що це ненадовго. Ти ж розумієш, оренда зараз дорога, треба обрати правильний варіант…
Марко поклав слухавку і втомлено відкинувся на спинку крісла. Попереду була непроста розмова з дружиною.
Дарина сиділа на кухні, попиваючи ароматний чай. Колись їй здавалося, що життя у власній квартирі буде простим і зрозумілим: свої правила, свій затишок.
Але потім з’явився Марко — високий, трохи незграбний програміст із теплою усмішкою. Вона закохалася, і через рік вони вже стояли в РАЦСі.
Перший рік був випробуванням: він звик засинати під телевізор, вона — в повній тиші, він міг валятися в ліжку до полудня, вона ж прокидалася на світанку.
Але вони навчились поважати звички одне одного. І ось тепер, коли життя нарешті увійшло в спокійне русло, на горизонті з’явилася проблема — його сестра.
Дарина вже здогадувалася, про що йшлося в телефонній розмові Марка. І коли чоловік, переминаючись з ноги на ногу, обережно заговорив про Христину, вона лише зітхнула:
— Гаразд, нехай приїде. Але не більше, ніж на два тижні.
Марко з полегшенням обійняв дружину.
Перші дні пройшли спокійно. Христина виявилася чемною: рано вставала, не шуміла, навіть допомагала з хатніми справами. Дарина почала думати, що даремно так переймалася.
— Бачиш, а ти хвилювалася, — усміхався Марко.
Проте минув тиждень, а Христина й не збиралася шукати квартиру.
— Христю, ти вже вирішила, де житимеш? — запитала Дарина за вечерею.
Дівчина зніяковіла:
— Я спочатку шукаю роботу. Не можу ж я орендувати житло, не знаючи, скільки зароблятиму.
— Але ж домовленість була інша, — насторожилася Дарина.
— Ой, не хвилюйтеся! Як тільки приїде Сашко, ми одразу знайдемо квартиру! — радісно повідомила Христина.
— Хто? — здивувалася Дарина.
— Мій хлопець. Ми плануємо жити разом.
Дарина лише стиснула губи. Гаразд, ще два дні — і проблема вирішиться.
Але все вийшло інакше. Через два дні в двері подзвонили. На порозі стояв Сашко з рюкзаком.
— Привіт! Я Сашко, буду жити тут із Христиною! — сказав він і безцеремонно зайшов у коридор.
Дарина застигла. Христина підскочила до хлопця:
— Ой, нарешті ти тут! Ходімо, я покажу, де ми будемо жити!
— Що значить «ми»? — ледве сказала Дарина.
— Ну, Сашко ж приїхав. Він зі мною буде.
— Ми так не домовлялися! — голос Дарини став жорстким.
— Але це ж очевидно! — знизала плечима Христина.
— Марку, скажи їм! — обернулася Дарина до чоловіка.
— Христю, чесно, ти перегнула. Ми домовлялися на два тижні, і тільки ти. Не наглій, — нарешті сказав Марко.
Христина стиснула губи:
— Якщо ви не дозволяєте Сашкові залишитися, то ми обоє підемо!
— Як хочеш, — відповіла Дарина.
Христина й Сашко вийшли, голосно грюкнувши дверима.
Не минуло й години, як задзвонив телефон Марка.
— Марку Євгеновичу! Як це розуміти?! Ви сестру вигнали?! — гримів голос Ольги Петрівни.
— Вона сама пішла, мамо.
— А що їй залишалося? Ви Сашка не пустили! Де вони тепер?!
— У хостелі, мабуть, — зітхнув Марко.
— Як ви могли! І все через твою дружину! — гаркнула мама.
— Мам, досить! Це наш дім! І це наше рішення! — Марко кинув слухавку.
Дарина підійшла до нього:
— Ти не шкодуєш?
— Ні. Ми дали їй шанс, а вона знахабніла
Минуло три місяці. Христина не виходила на зв’язок. Та якось Марко зустрів її в торговому центрі.
— Христю, як ти? — запитав він.
— Все добре. Ми з Сашком орендуємо квартиру, працюємо. Вибач, що тоді наговорила зайвого, — зніяковіло сказала вона.
Невдовзі вони отримали запрошення на день народження Ольги Петрівни. Дарина вагалася, але погодилася. За столом ніхто не згадував старі образи.
Зрештою, все закінчилось добре. А решта утрясеться з часом.
Головна картинка ілюстративна.
