fbpx

Марті випало щастя мати за свекруху поварку. Це треба було такому статися. Коли свекруха завалювалася до них в квартиру з сумками, набитими смаколиками, то це була найкраща мить за тиждень. Тут тобі і плавлений сир за власним рецептом, і печінковий тортик, і котлетки. Все таке смачне, що неможливо відірватися. А який вона робила

Чи є людина в світі, яка більше за неї не любить готувати? Нема. Коли вона чує, що найсмачніша страва виходить тоді, коли «готується з любов’ю», то готова луснути сама чи когось. Готування – це нелюба одноманітна робота, яка ніколи не закінчується! Вона починається зранку, переходить в обід і вечерю, в проміжках переривається на миття посуду.

А ще Марті випало щастя мати за свекруху поварку. Це треба було такому статися. Коли свекруха завалювалася до них в квартиру з сумками, набитими смаколиками, то це була найкраща мить за тиждень. Тут тобі і плавлений сир за власним рецептом, і печінковий тортик, і котлетки. Все таке смачне, що неможливо відірватися. А який вона робила паштет. Це щось ніжне, що тане в роті і не вимагає зупину, поки не дістанеш дна. А які вона пекла пляцки! Пухкенькі, перемащені і вишнями чи чорносливом перекладені.

Вона не може спинитися згадувати, аж їсти захотілося. Нічого, буде їсти гречку і уявляти, що це паштет. Жили вони з чоловіком довго і щасливо, поки свекруха привозила чи наварювала на тиждень. Особливої потреби готувати самій, Марта не бачила, бо не любила це дійство і не дуже хотіла починати. Але, з кожним приходом, свекруха звертала увагу на інші речі – чи на безлад, чи на відсутність у Ігорчика необхідних речей, а саме дружина має про нього піклуватися. І так багато ставало її з кожним днем, що Марта перестала відчувати себе в дома вдома. Зловила себе на драянні квартири перед приходом свекрухи і то, та знаходила ганж. Не такий одяг, синтетичні шкарпетки, не того фасону сорочка.

– Ігоре, роби, що хочеш, але мами має бути у нас все менше і менше!

– Ти, Мартусю, не перебільшуєш?

– Або я, або вона.

– Марто, ти ж усвідомлюєш, що я маю вибрати між твоїми макаронами і маминим чанахі?

– О, так! Між мною і самотністю. Так зрозуміліше?

Ігор погодився. Мама приїжджала все рідше, а її кпини щодо неї, як газдині, були ще дошкульніші. Марта знайшла позитив в цьому всьому – нема їсти, нема лишніх кілограмів. І поки вона худла на власних харчах, Ігорчик цвів і розквітав.

– Ти мені нічого не плануєш сказати?, – вона стояла зла й голодна.

– А в чому, власне, претензія? – оборонявся Ігор.

– В тому, що тебе мама підгодовує… А ми клялися в «горі і радості»!

– Добре, я буду з тобою ділитися, – здається Ігор.

– Ти нормальний? До якої пори тобі мама їсти в контейнерах носитиме? Ти про неї думаєш? Егоїсте нещасний!

Марта не знає чи до Ігоря дійшло, що він сам скоро матиме дітей, а сам веде себе, як дитина. Але як голодний, то їстиме і її їжу. Щось питала в мами, щось в свекрухи, щось в подруг, інтернеті і вже готує страву, яку можна їсти і не скрипіти вуглям на зубах. З кожним разом хотілося приготувати щось цікаве аби Ігор приємно здивувався. Насправді, це приємно, коли твої страви хвалять і вилизують тарілку.

А потім настало те безперервне колесо, в яке вона себе впхала і не могла спинити його. З’явилися діти, з’явилися нові вибаганки щодо того, хто що їсть і чого хоче в цей день, і чого вже не хоче ніколи. Варити, варити, варити і мити. Як же було класно тоді смакувати без жодних докорів сумління всю ту смакоту, не здогадуючись, якою тяжкою працею це вдалося. Марта зітхає і набирає свекруху:

– Мамо, ми в цю неділю до вас прийдемо на пироги. Але, щоб ви тільки замісили тісто і розробили сир. Ми з дівчатками прийдемо і будемо самі ліпити. І вам легше і дітям цікаво.

Вона сподівається, що з часом насмілиться в очі сказати їй, яка вона була егоїстка і перепросити. А поки ось так, по-дипломатичному.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото – ілюстративне(pexels).

You cannot copy content of this page