День видався метушливим: потрібно було здавати звіти, а Марина досі не могла ніяк зрозуміла, чого від неї хотів Петро Пилипович. Адже річ у тім, що Петро Пилипович був вкрай скупим на пояснення посадових обов’язків новій секретарці, проте охоче клав їй на стіл стос паперів в картонних папках зі незрозумілими графіками всередині.
— Це дружина його проти тебе налаштовує, побачила, як він на тебе дивиться і попросила звільнити, — розповіла по секрету Люда у вбиральні наукового інституту. — Ти зрозумій, що ти нещодавно лише закінчила навчання, он яка, а вона, хоча ти ж її не бачила. — Люда затягнулася і видихнула в кватирку, — Вона дуже прикра.
Марині від цих слів стало тільки гірше. Грошей не вистачало, а у батьків просити вона ніколи б не наважилася: самі живуть на копійки. Тому вирішила терпіти і самостійно розбиратися в звітах, які Петро Пилипович просив зробити до кінця дня. От тільки обідня перерва вже майже закінчилася, а вона так і не поїла.
Махнувши подрузі рукою, дівчина побігла вниз по великих парадних сходах знаменитого наукового інституту. Ще трохи і двері їдальні зачинять, треба встигнути. Марина влетіла в порожній зал і відразу попрямувала до довгої лінії роздачі. Як на зло, перед нею стояв колега, якого вона ще з першого дня не злюбила за неохайний вигляд.
Луценко не поспішаючи ніс холодний суп в одній руці і тремтячий холодець з хріном в іншій, а в роті стискав два окрайці чорного хліба. Марина довго дивилася йому вслід, замислившись над чимось своїм.
На годиннику було 12:45, часу майже не залишилося.
Поставивши обід на піднос, тітка Валя, яка працювала на касі, певно ще з часів заснування інституту, прошепотіла дівчині:
— Ти йому подобаєшся, — і спритно тріснула рукою по дерев’яній рахівниці.
Марина зітхнула і сіла за єдиний доступний столик — навпроти Луценка. У їдальні завжди залишали тільки одне місце для тих, хто запізнився, щоб потім зайвий раз не протирати столи і не піднімати стільці. Тому з кожним кроком Марина аж кривилася, від вигляду тремтячого холодця, який вона знелюбила і чула гучне зачерпування супу, що виглядало не зовсім апетитно.
— І як вам працюється з Петром Пилиповичем? — у Луценка з рота посипалися крихти на засмальцьований светр.
— А вам яке діло? — Марина прибрала в бік піднос і обережно розклала все перед собою. Дивитися на чоловіка їй не хотілося.
— Ну, як яке, ми з ним взагалі то сусіди по комуналці.
— Прекрасно, і що з того?
— Так от, я ж чую, що говорять на кухні між собою, вони бувають галасливими і сперечаються постійно — Луценко відклав холодець подалі, від чого він ще більше затремтів.
— І що ж такого цікавого ви чули? — Марина відволіклася на секунду і поклала хліб на блюдце.
— А те, що його дружина завжди чимось незадоволена і дає вказівки, що робити. Петро, звичайно, чоловік сильний, вольовий, але любить її до нестями, тому готовий на все. Він там щось мутить з іншим сусідом, тому будьте обережні з оцими звітами, особливо якщо вони стосуються державних грошей.
Марина вперше підняла голову і глянула Луценкові в обличчя: він тільки що врятував її від звільнення, догани та інших проблем, пов’язаних з махінаціями Петра Пилиповича, в яких, мабуть, приймала участь і вона сама. Через це в неї і не сходилися певні суми! Значить, вона робила все правильно, а не «Мариночко, ну ви ж іще молода, рахувати не навчилися».
— У вас дуже красиві очі, Марино, я тільки що помітив.
Але Марина це почула тоді, коли вже була в дверях. Решту дня вона провела за робочим столом, перевіряючи папери за звітами. Все було так, як сказав Луценко, вона цього найбільше побоювалася — внизу на кожному аркуші стояло її прізвище і підпис, як відповідального співробітника. Все було поганенько, і як це виправити вона не знала. Хоча ні знала?
Схопивши папки і печиво з ящика, вона побігла наверх в незнайомий кабінет. Він сидів нагорі, займаючись невідомими науковими відкриттями. Навіть не постукавши, Марина увірвалася, перевела подих і відразу підбігла до Луценка зі словами:
— Ти сказав, ти й виправляй! — і сіла на дерев’яний стілець, забувши про те, що після нього на одязі завжди залишаються зачіпки.
Щось просвистівши, він відкрив першу папку і заглибився в читання. Так за пачкою сухого печива вони разом рятували Маринину репутацію і налагоджували комунікацію. Виявилося, що Луценко дуже симпатичний, коли не їсть і уважно працює, і голос у нього гарний і пальці тонкі і вишукані, все як вона любить. Так слово за слово вони і познайомилися.
Відтоді все змінилося. Петра Пилиповича з резонансом звільнили, заборонивши назавжди вести наукову діяльність, а Марині навпаки — дозволили. Вона стала науковим співробітником і закріпилася в колективі, не без допомоги Луценка, як вважала Люда, обговорюючи підвищення вже з іншими колегами в туалеті. Ну а щодо самого Луценка, то він, як і до зустрічі з Мариною йшов у їдальню і чекав, коли на годиннику буде 12:45. Адже тепер у цей час завжди приходила вона.
Olena Smyrnova Remark
Фото ілюстративне. Pexels.