“Мариночко, а де солянка?” – дивиться Іван Васильович очима великої дитини. – “Доню, ти так смачно її готуєш. Можеш завтра ще порадувати батька твого чоловіка”. Я повільно закипаю, але вдягаю посмішку і йду на серйозну розмову із чоловіком.
А я тепер вільна і незалежна жінка. От прямо зняла обручку і покотилась вона услід мого чоловіка і його сім’ї. Шкода, що так довго ще я це все терпіла. Добре, що хоч вчасно рахунок на карті перевірила, а то б не знаю, до чого дійшло б.
Виходила я заміж і була щаслива у шлюбі із Тарасом аж п’ять років, доки не скінчила його сестра менша навчання у школі. Ніби й не повинно було одне з одним пов’язаним, так? Та от у викривленому світі мого шлюбу пов’язалось якось.
Так от. Жили ми із Тарасом у мене. Раніше він працював і заробляв не погано, принаймні на оплату комунальних і обслуговування авто вистачало.
Змінило все моє підвищення. Я ж наївна і чесна, візьми і розкажи чоловіку, що віднині буду отримувати 40 тисяч і це без премії. Правда, вдома буду мить і трішки, але ж то не головне. Ми мріяли про більше житло, про дітей і от моя зарплатня повинна була у тих сподіваннях підсобити.
Однак, раптом, Тарас мій як заліг на дивані, то й на місяць. З роботи звільнився, сказав, що вичерпався до краю і просив певний час на перепочинок.
Ну, я ж кохала. Оточила чоловіка увагою і турботою. Прала, варила парила, заробляла і все оплачувала, аби лиш йому добре було. А йому було добре, та так, що за пів року чоловіка у мене стало більше на кілограм 60.
На роботу він періодично виходив, працював, але швидко звільнявся, бо щось було не до ладу. Аж місяць на одній затримався і приніс у дім гордий собою аж 10 тисяч і це, за пів року.
Але я ще вірила у те, що він себе знайде, підтримувала і опікала, аж доки не приїхала його родина:
— Будемо Олю – меншу сестру мого чоловіка, – влаштовувати в інститут. Поки з містом познайомимось. Підберем найкращий варіант.
Я ж то думала, то на тиждень максимум, та от готувала і годувала, а ще прибирала і лад наводила на кухні, я за гостями три тижні поспіль.
Доки я на роботі була чоловік водив свою сім’ю столицею. Не шкодував для батьків і сестри нічого. В кіно, так туди де квиток за 600 гривень. На концерт? Так будь ласка. Поїсти вперше в житті у ресторані? Без проблем.
Звісно, мені вони того не розповідали, не вважали за потрібне. Та й навіщо, хіба мені діло? Я ж усього, що заробляю гроші, а вже чоловік вільний розпоряджатись ними на свій розсуд.
Особливо мене вразила свекруха. Коли я її просила допомогти, чи їсти приготувати, чи на кухні після вечері все розібрати, вона так цікаво підіймала руки і казала, що в чужій хаті в тарілки лазити звички ніколи не мала. Вона – гість.
І от, я була саме на роботі, як мені зарплатня прийшла. Я одразу оплачую усі рахунки і кілька тисяч кладу на картку окрему. Ті гроші нам на більшу квартиру, яку ми планували придбати після того, як продамо мою однокімнатну і докладемо зібране.
Так от, доброї третини на картці не було. Я очам не повірила. До чоловіка: де?
— Мої батьки вперше в житті в столиці. Економити на мамі і батьку я не збираюсь. А гроші – вода. Раз живемо.
А ввечері до мене сват підходить. Бачте він голодним сидів і чекав доки я повернусь. Подавай йому о сьомій солянку. А як ні, то щось “смачненького”.
Ох, летіла обручка, і речі, і чоловік услід своїй родині. Не думала я, що здатна на такі слова і вчинки, але мабуть треба було, аби мене до тієї межі довели.
Образився мій чоловік аж тиждень не телефонував, а потім прийшов миритись:
— Ти не права була, але ми сім’я.
Мама мене просить не поспішати із відмовою, мовляв я не 18 у паспорті маю, а двічі по скільки. Можу от так і лишитись сама до скону.
Ну а я вже й не знаю, як то воно краще. З ріднею чоловіка спілкуватись не буду, то ясно. А його може ще зможу перевиховати? Як вважаєте?
Головна картинка ілюстративна.
