Місяць назад я отримала повідомлення про те, що потрібно з’явитися в юридичну контору. Звичайно, я захвилювалася, адже до своїх тридцяти років закон жодного разу не порушувала і в оформленні сумнівних угод не приймала участі. Але на зустріч пішла! Там я дізналася, що не стало мого рідного батька, з яким я жодного разу в житті не бачилася. З’ясувалося, що я у нього єдина дитина, і він мені залишив в спадок нерухомість.
Батьки розійшлися одразу після того, як батько довідався про мою майбутню появу на світ. Вони були зовсім юними, і батько настільки злякався, що поїхав подалі з рідного міста, аби його не шукали і не чіпали. Мама, звичайно, величезна розумниця. Когось подібна ситуація може зламати, але вона взяла себе в руки,стала матір’ю і виховала мене без чоловіка. Хоча в той час такий вчинок вважався не надто прийнятним, сусіди і однокурсники засуджували маму. Але вона всім давала відсіч.
Я завжди відчувала її захист. Але з самого народження носила батькове прізвище, так як мати зуміла довести його батьківство. З дитячих років я знала, що мій тато десь існує, але він просто не зміг прийняти мене.
Вже пізніше в маминому житті з’явився інший чоловік, який повністю зміг замінити мені рідного тата. Жодного разу я не відчувала, що мені не вистачає уваги або любові вітчима. Про те, що я йому не рідна дочка, свідчило лише моє прізвище.
Ставши повнолітньою, я почала наводити довідки про мого рідного батька, і навіть зібрала про нього чимало інформації. За все життя він так і не одружився, жив з різними жінками. Дітей не було, тобто я – єдина дочка. Можливо, і спосіб життя вів не цілком правильний, раз не стало його в досить молодому віці. Я навіть роздобула номер його телефону, але коли зателефонувала і представилася, тато зі мною розмовляти не бажав. Природно, що матері я ні словом не обмовилася про це, не хотіла, щоб вона переймалася чи переживала.
Я часто помічала, який неспокій з’являється в її очах при спогадах про юнацькі стосунки. Мама так і не пробачила його за те, що він тоді втік. І ось тепер я – єдина законна спадкоємиця, яка має право на нерухомість батька. І це не якісь там антикварні дрібниці, а двокімнатна квартира у великому місті. Настільки в великому, що якщо там продати квартиру, то в своєму місті на ці гроші я зможу купити добротний будинок.
У нас з чоловіком і з маленьким сином власного житла немає. Ми вже шість років відкладаємо на власне житло, але поки немає навіть і половини потрібної суми. Проживаємо в двокімнатній квартирі з моєю мамою і вітчимом. Тільки уявіть, наскільки нам часом буває тісно.
Ніде правди діти, така звістка мене несказанно втішила. Але коли я поділилася радістю з мамою, її реакція мене здивувала. Каже, що цей чоловік її колись покину у найскладніший момент, і вона нічого від нього не хоче. Матір категорично проти, щоб я вступала в спадщину. Та хіба при нинішньому житті розкидаються такими речами? Якщо я не стану спадкоємицею, нерухомість відійде державі. Я на неї маю повне право, хоча б в якості компенсації за те, що в моєму житті ніколи не було рідного батька. Не хочу втрачати такий шанс. Але як довести мамі, що подібні можливості не можна упускати? Адже ми з чоловіком і дитиною зможемо нарешті з’їхати і жити своєю сім’єю. Не хочеться засмучувати маму, а й від квартири я не збираюся відмовлятися. Якими аргументами її переконати?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
