Кожна з нас, хто має дітей, в майбутньому або в сьогоденні – свекруха або теща. Про це треба завжди пам’ятати. Моєї свекрухи немає вже чотири роки. Я б не сказала, що ми були дуже близькі.
І були якісь непорозуміння. Але ніколи я з нею не сварилася. І якщо мій чоловік – її син, починав їй якось дорікати, я завжди ставала на її сторону. Права вона чи винна, завжди знаходила їй виправдання.
Подарунки?! Мені завжди хотілося їй подарувати те, що самій приємно отримати. І скромними сумами тут не обходилося. Ніколи не економила і не шкодувала. За першим дзвінком, покликом, кидали все і мчали до неї.
Мене часто на роботі питали, невже ніколи не сварилися з свекрухою, тобі не хотілося виговоритися? Хотілося! Дуже хотілося. Але… Коли якась “грязь” була готова зірватися з язика, завжди в цей момент я згадувала, що мій коханий чоловік – її син!
Те, як ми з ним живемо – це її заслуга. Вона навчила любити близьких, рідних. Це вона навчила його шанобливо ставитися до дружини, так як у них в сім’ї це було прийнято. Це ВОНА навчила його мити підлогу і вікна. Це ВОНА навчила його багато чого, і я їй дуже вдячна.
Ось коли я так починаю думати, весь цей “бруд” тікає з язика і потрапляє в шлунок. А далі ви самі розумієте, природний вихід. Вона відійшла за межу 26 вересня. чотири року тому. Немає такого дня, щоб я про неї не згадала.
І хоч моя мама поруч, в даний момент живе з нами, а мені не вистачає її – свекрухи. Я так за нею сумую. Так що, дівчатка – жінки, завжди пам’ятайте, що і ви в майбутньому свекруха або теща. А ми далеко не ангели. Мамо, завжди пам’ятатиму про Вас!
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
