Коли мені повідомили, що я ніколи не буду матір’ю, я з головою поринула в роботу, мені хотілося відволіктися від безрадісних думок.
Потім занедужала мама, і я стрімголов понеслась до неї в лікарню. Переговорила з головним, він заспокоїв мене, налаштувавши на краще.
І поки мама нездужала, ми якось мимоволі почали спілкувалися, a потім і зустрічатися. Незабаром Вадим запропонував мені стати його дружиною, я не роздумуючи погодилася, все відбувалося дуже швидко. У нього це був другий шлюб; двоє синів залишилися з колишньою дружиною. Але не надовго.
Як це не дивно звучить, і попри прогнози фахівців, але я відчула, що під серцем зародилося нове життя, a з появою сина сина і діти чоловіка переїхали жити до нас. Так я стала матір’ю відразу трьох дітей – це було несподівано і досить важко. Але через два роки я стала матір’ю ще одного хлоп’яти, мого другого сина. Мені було нелегко, але я згадувала той момент, коли мені сказали, що у мене ніколи не буде дітей, і відразу з’являлися сили, щоб готувати, прати, допомагати робити уроки.
Чоловік у мене дуже хороший, але постійно зайнятий, тому домашні справи в більшій частині були на мені. Росли діти, росли турботи. Я втомлювалася не стільки від фізичної праці, скільки від психологічного стану. Старші діти з ревністю дивилися на молодших, і доводилося згладжувати гострі кути у їхніх стосунках. Всякий раз я повторювала собі: – Терпіння і тільки терпіння.
A коли наступали рідкісні хвилини відпочинку, то уявляла, що коли-небудь діти зрозуміють, наскільки мені було нелегко і просто скажуть слова подяки. Коли був випускний у старшого сина, то ми пішли всією сім’єю. Прийшла і колишня дружина мого чоловіка, яку діти практично не бачили всі ці роки. Вона гордовито підійшла до чоловіка, немов показуючи всім своїм виглядом, що їх спільний син отримує атестат.
– Гаразд, – думала я, – і це переживу. Коли атестати були вручені, випускники взяли в руки букети квітів, a ведуча запропонувала подарувати букет людині, якій кожен особливо вдячний і яка йому дуже дорога. Коли старший син підійшов до мене з букетом, я не змогла стримати сліз, – вони по-зрадницьки заблищали на очах.
Але найбільше від щастя плакало моє серце, – принаймні, мені так здавалося, що плаче серце. Можна згадувати різні моменти в житті, але букет старшого сина, коли він отримав атестат, залишився незабутнім.
Мене часто запитують знайомі:
– Четверо дітей! Коли ти встигаєш жити?
– Так це і є життя, – відповідаю я.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
