Моя мама не знаходить спільної мови з моєю донькою, але це не заважає їй приїжджати без попередження до нас і вимагати уваги.
У мене є ще брат і сестра, але чомусь лише мені пощастило з такою маминою гіперопікою, і як на зло, ще й є для цього причини. Справа в тому, що я поки самотня, але для мами я самотня навіки вічні.
Брат мій живе в іншій області і приїздить раз на кілька років, сестра так само живе далеко. Тому мама не бачить їхнє життя і вважає, що у них все просто ідеально, а от мені, бідненькій, треба допомогти не лише словом, а й ділом.
На початку мені й справді була потрібна батьківська допомога.
Бачте, мене чоловік покинув після весілля. Чесно скажу. Що такої дивини ще світ не бачив, бо навіщо тоді було женитися?
– Бо мене мама заставила, – бубонів коханий і збирав речі, – Я не хочу ні дітей, ні такого життя.
Я була вражена, бо у нас наче й кохання було, і якісь спільні плани на життя. Та й пропозицію він мені робив з власної волі і навіть романтично.
А тут ні сіло, ні впало, зібрав речі і поїхав геть. До матері своєї не вертався, щоб вона його не сварила.
І ось я з пузом, два місяці як одружена, вже й маю на розлучення подавати?
Важко мені було в селі жити з такою славою і мама мені зняла квартиру в місті, де я спокійно пройшла весь термін. У мене з’явилася найдорожча людина у світі – донечка.
Все було пусте і мілке в цьому світі, лиш вона моя єдина втіха і радість, сенс життя.
З чоловіком я вирішила зустрітися лише тому, щоб він побачив дитину і зрозумів, що для неї треба прихилити небо.
Але той глянув, сказав, що якась червона і голосна.
На тому наша «примирлива» розмова й скінчилася.
Квартиру ми вже не могли потягнути, тому я знову вернулася до мами і почала шукати якийсь заробіток в селі. Всі жінки хочуть бути красивими, тому я вирішила жінок фарбувати і робити їм зачіски. Мені непогано це вдавалося, а ще не треба було нікуди їхати від дитини.
Потроху я пробувала ще робити макіяж і клієнтки залишалися задоволеними.
Попри те, життя з мамою було не дуже солодким.
Вона мені ввесь час вказувала що я маю робити, скільки за що брати, куди гроші вкладати…
Спочатку вона взагалі була проти того, аби я цим займалася, бо у мене була медична освіта, а я людям губи малюю.
– Я тебе вчила аби ти в білому халаті ходила, а не кучері крутила! , – казала вона.
– Мамо, це мені приносить більше грошей!
– Але ти не матимеш ніякої пенсії!, – казала мама, – На старості, що з тобою буде? Нас не стане і що?
Одним словом, вона лякала мене тим, що я беру кредит на продукцію та обладнання і збанкрутую. Далі приводила мені людей. Яким я мала робити знижки. Бо вони родина, а таких набралося пів села!
Дійшло до того, що я вирішила, що переїду в місто, щоб жити одній і працювати.
Вікторія пішла в садочок, а я влаштувалася в салон і ще їздила в село на вихідні, щоб робити весільні зачіски та макіяжі.
Все у мене було добре, я навіть, взяла дольову участь в будівництві квартири. Мама мені, по-правді, все ще допомагала, то грошима, то продуктами.
Гроші вона давала з тим, що от я маю їм з татом пам’ятники замовити і все в такому роді. Звичайно, що я ті гроші витрачала на свою квартиру, бо я й так батькам зроблю все, що потрібно.
Пройшло довгих десять років і я нарешті справила новосілля.
Прийшли батьки і друзі. Мамі ремонт не сподобався, бо не по її смаку, але я й не зреагувала на це, бо звикла.
– Зате тепер буде, де мені ночувати, – каже вона…
Знаєте, я маму люблю, але у нас вже дуже сильні відмінності. Ще й донька-підліток і вже не та малесенька дівчинка, яку треба за руку водити, вона вже й мене не слухає, а мама з цього робить цілу трагедію. Ще каже, що вона нам не потрібна, але ж колись та й була і починає все пригадувати…
Не знаю, як дійти з нею спільної мови…
Фото Ярослава Романюка.
