fbpx
Історії з життя
Мене хвилює тільки цей останній бутерброд, який Марина не дала рідній сестрі. Але ж я аж сім годин голодна торохтіла до неї на автобусі. Ну, хто так робить?

Нещодавно їздила в гості до сестри. І одна історія досі не дає мені спокою. Дорога займає приблизно сім годин, але потрібно добиратися, прямого рейсу немає. Іноді я попередньо домовляюся і швидко добираюся, але цей раз не планувала.

Женька зателефонувала мені в середу ввечері і запросила в гості. Я сказала, що зможу приїхати на вихідні в п’ятницю. Точніше у неї я вже була б у суботу. Так і домовилися.

Я після роботи, заїхала додому, зібрала речі і бігом на автобус. Трястися більше семи годин. Але я вже звикла.

Єдиний момент – мені довелося їхати голодною. Мене дуже сильно захитує в автобусі. Тому протягом усієї дороги, доводиться харчуватися виключно м’ятними таблетками, щоб не стало погано.

Так ось, я приїхала біля третьої години ночі. Автобус трохи затримався. Як завжди, викликала таксі. І поїхала до сестри.

Вона старша від мене на 2 роки, живе з чоловіком. У них є машина. Але я розумію, що в таку рань напружувати людей – це не дуже правильно. Тому зазвичай приїжджаю сама. З’їдаю який-небудь бутерброд чи стакан кефіру з печивом. Тихенько лягаю спати. А вранці вже ми спілкуємося.

Цього разу все було інакше. Трохи інакше. Я приїхала до них. Подзвонила в домофон. Зайшла в квартиру. Сестра ще спати не лягала. Вона іноді доробляє роботу по ночах. Так було і цього разу. Дивлюся, на столі кава стоїть і бутерброд. Подумала, що вона мене чекала, готувалася.

Я підійшла до столу, а Женька мене легесенько відштовхнула і сіла сама, щоб поїсти.

– А мені? Де мій бутерброд? Їсти хочу, ледь стою!

– Ой, вибач, я сьогодні не встигла в магазин. У холодильнику конем грай. Я знаю, що ти з дороги і голодна. Але це останній бутерброд, тому я сама його з’їм.

– Тобто? Взагалі їжі немає? Ти що жартуєш?

– Ні, сама подивися в холодильнику.

Я була приголомшена. Підійшла до холодильника. Відкрила. А там лише пів лимона, залишки майонезу і кетчуп. Ні овочів. Ні фруктів. Ні навіть соку чи кефіру.

– Ви що бідуєте?

– Ні, просто завтра збиралися в супермаркет їхати і купити їжі.

– А як же я?

– А ти хіба не привезла з собою мамин знаменитий м’ясний пиріг? Вона ж завжди передає! Відріж собі шматочок.

– Я нічого з їжі не везла. Я мамі тільки сьогодні сказала, що їду.

– О, це ти дарма. Що ж ти їсти будеш?

Я стояла і не вірила своїм вухам. Я коли голодна, взагалі міркувати не можу. Розумію, що на дворі ніч. Йти в магазин нереально. Щось приготувати без м’яса і овочів? Як цікаво. Макарони варити? Хвилин тридцять.

– А чай хоч є? Або вівсянка?

– Ні, тільки кава, але ти ж її не п’єш. І вівсянка закінчилася. Якось я не подумала. Навіть хліба немає, уявляєш!

Прикро було до глибини душі. Вона ж сама мене в гості покликала. Хоча потім виявилося не просто, а щоб я допомогла їй шпалери поклеїти. Хотілося прямо в той момент розвернутися і піти. Тільки куди? Вже майже четверта ранку була. Просто без слів.

Хотілося розплакатися, коли дивилася, як вона доїдає залишки їжі в їхньому домі. А мені навіть половинку не запропонувала. Сестричка улюблена. Одна назва.

Голодна і зла я пішла спати. Щось виясняти просто не було сили. Довго не могла заснути. Стакан води ніяк не допоміг впоратися з голодом. Довелося терпіти до ранку. Що було далі, вже не важливо.

Мене хвилює тільки цей останній бутерброд, який Марина не дала рідній сестрі. Але ж я аж сім годин голодна торохтіла до неї на автобусі. Ну, хто так робить?

Іра.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page