Мене не стільки захопила Матвієва врода і джентльменські манери, скільки його зворушливе ставлення до мами. Тож я й не сумнівалася, виходячи за нього заміж: якщо він такий чуйний і турботливий син, то буде таким же добрим чоловіком і батьком наших майбутніх дітей.
Коли не стало Матвієвого тата, мама в нього залишилась одна, а дідусі та бабусі були далеко. Проживала вони в передмісті, у великому будинку, на два входи, заздалегідь розрахованому і на майбутню сім’ю сина.
У моїй родині ще є молодша сестра, тож мені судилося піти в невістки. Це мене взагалі не хвилювало. Я вміла все, принаймні так здавалося, бо мама нас із сестрою навчила і куховарити, і випікати, і за кімнатними рослинами доглядати.
Єдине, що я не врахувала, як міська жителька, це те, що не вміла поратися на городі. А моя свекруха, Ніна Станіславівна, незважаючи на те, що була при посаді, приватизувала ділянку, бо полюбляла тільки натуральні продукти з власного господарства.
Щоправда, цю роботу здебільшого виконувала сусідка за невелику плату. Але так уже збіглося, що коли син привів молоду дружину, літня жінка відмовилася допомагати, пославшись на недомагання. Свекруха навіть зраділа: навіщо хтось, коли є невістка-чужа кістка.
Та я ніяк не могла догодити Ніні Станіславівні: то не таке насіння купила, то густо посіяла, то занадто рідко. Я не так їжу готувала: то жирне, то дуже пісне, то недосолене, то несолодке. І посуд не мила содою й сіллю, як вона того вимагала, а мийними засобами. А це ж, на її думку, ой як шкідливо. Я дитину тільки грудним молоком годувала, а вона своєму Матвійкові вже з місяця морквяний сік давала. Тому й здоровенький такий виріс. Словом, ніяка з мене мама. Та й взагалі всі ці сім років не знаю, як витерпіла. Напевне, тільки маленький синочок та кохання до чоловіка тримало мене в цьому домі.
Все кардинально змінилося, коли в спадок від бабусі дісталася мені трикімнатна квартира в центрі міста. Чоловік не хотів переїздити, бо мама була категорично проти, а він виявився справжнім мамієм, але звідси йому було близько до місця роботи, тому погодився.
Я також хотіла влаштуватися ближче до дому, та мені не зразу пощастило. А треба було працювати, бо мріяла про ремонт у квартирі, чоловік відмовлявся давати на нього гроші, і я мусила розраховувати на свої. Матвій тільки те й робив, що нарікав: у мами прекрасні умови, і з сином Сашком вона залишалася, коли мені припадали нічні чергування в лікарні. Як справжній мамин синочок, чоловік не хотів брати на себе ніяку відповідальність за наш дім і родину, не бажав стати самостійним і звільнитися від маминої опіки.
На щастя, мені на допомогу завжди приходила бабусина сусідка, Зоя Антонівна. Я могла їй одній довірити все, що мені на душі, порадитися, залишити з нею Сашка після школи, Адже я влаштувалася на роботу в поліклініку, працювала тільки амбулаторно і позмінно. Заробляла я значно менше, зате не витрачала час і гроші на дорогу та у вільний час шукала все необхідне для косметичного ремонту. Зоя Антонівна порекомендувала мені майстра Дмитра. що мешкав у нашому будинку.
Коли ми з Дмитром вибирали шпалери, нас випадково побачила Ніна Станіславівна і зразу зателефонувала Матвієві. Уявляю, що свекруха там наговорила, бо він, недовго думаючи, забрав Сашка зі школи і поїхав із сином до своєї мами. На мої дзвінки чоловік не відповідав, зате подзвонила свекруха, щоб я негайно поверталася до неї, інакше дитини я не побачу, і до школи завтра вона внука не пустить.
Я вже готова була повернутися заради сина, але Зоя Антонівна мене відговорила. Вона бачила, як я не хочу повертатися в те домашнє кріпацтво, і порадила звернутися в Службу із захисту дітей, щоб вони встановили режим побачень з татом. якщо він так хоче окремо проживати.
Вночі я майже не спала, вже стомлена пішла на роботу. Коли до кінця підходила моя зміна, зателефонував Матвій, що ніде не може знайти сина.
Я майже бігла додому, маючи крихітну надію, що синочок захотів повернутися, що побачу його біля будинку. В цей час почула дзвінок. То була сусідка Зоя: «Не хвилюйся, Олю, Сашко в мене». Одночасно зі мною приїхав Матвій.
Син розповів нам, що як тільки тато поїхав на роботу і не захотів відвезти його до школи, він вирішив тайкома від бабусі піти на зупинку і дочекатися тролейбуса, який завезе його на вулицю, де їхній будинок. Бабуся про маму негарно говорила, але він знає, яка вона насправді.
У ці хвилини Матвій ніби прозрів і вмить став дорослим чоловіком. Вчинок сина змусив його задуматися, що треба, нарешті, стати самостійним і не залежати від думки навіть рідної людини.
