– Віро, нащо тобі такого чоловіка? ти хоче жити спокійно чи ввесь час телефон перевіряти?, – питала мене мама.
– Доню, я нічого не кажу, – говорив вже тато, – але він для тебе замолодий.
– Тату, ми однолітки!
– Все одно, то не на добре.
Я все хотіла допитатися, хто ж то відповідає за такі критерії, що жінка сорока років має навіть в сторону чоловіків не дивитися, якщо вони гарні і статечні.
– Доню, та ти в мене не красуня, – говорила своє мама.
От як цікаво виходить, коли чоловік такий собі і має гарну жінку, то він молодець, а коли жінка полюбила гарного чоловіка, то вже все, нема чого й планувати весілля, бо й так жити не будете.
– Мамо, по-моєму, я можу мати будь-якого чоловіка, який мені сподобається.
– Ні, доню, то так може казати лишень чоловік, а жінку мають вибирати.
Я не розуміла, чому найрідніші мені люди не хочуть мені добра, адже будь-який чоловік на моєму місці ще перебирав би красунями.
Я жінка забезпечена і гарною роботою, і власною трикімнатною квартирою, і машиною, маю збереження. Чому я маю чекати, коли мене виберуть?
Коли у нас на роботі з’явився Андрій, то він мені дуже сподобався, а ближче спілкування показало, що й йому підходжу.
Він після розлучення важкого, зарплату віддає дітям, практично живе на мої гроші і в моєму домі, то чого я маю хвилюватися, що така людина ще мені почне пакостити? Андрій чоловік найперше розумний, тому я не думаю, що він хоче жити з якоюсь молодою красунею на орендованій квартирі на локшині швидкого приготування, а як ще та дівчина дитину захоче, то взагалі на що її ростити?
Я так просто йому все й розказала, що я шукаю чоловіка для створення міцної родини, яка буде базуватися саме на матеріальній вигоді. Якщо йому таке не підходить, то я не буду наполягати.
– Ні, Віро, мені все підходить, – відповів Андрій, – я теж хочу сімейного затишку і спокою.
Ми обговорили і дітей, він згоден піклуватися про дитину, якщо мені цього треба.
– Так, треба, я вже й так всі терміни пропустила, – казала я йому.
І ось ми й почали жити разом, він не змінився в поведінці, ставиться до мене з повагою і теплотою, я ж люблю його і мені подобається роль молодої мами і домогосподарки.
Через рік я вийшла на роботу, на кілька годин, дитиною займається, то моя мама, то свекруха. Анна Василівна, моя свекруха, неймовірно щаслива з того, як ведеться її синові.
– Вірочко, я Богу не надякуюся, яка я рада, що він тебе знайшов.
Я не наївна і не вірю, що людину можна втримати чимось, попри її волі. Я донесла до Андрія дуже просту річ – мені ж донесуть, навіть, як я не захочу чути і бачити, мені один поперед другого будуть говорити про його необдуманий крок.
– Ти розумієш, що у нас дуже доброзичливі люди, тому я не хочу аби я дізналася останньою, якщо щось подібне буде. Ти сам розумієш, що без тебе я проживу, адже у мене вже є найцінніше – дитина. Я тебе не тримаю, в жодному разі, просто хочу аби ти поважав мене.
Я вважаю, якщо люди чесні один з одним, то знімається багато питань і непорозумінь в майбутньому.
Я б навпаки, насторожилася, якби Андрій мені співав серенади про вічне кохання. Ми партнери в нашій родині, просто я з більшим капіталом, але все одно права у нас рівні і кожен має нашу родину лише зміцнювати, бо інакше діла не буде.
Можу впевнено сказати, що мій шлюб має більше шансів протриматися, ніж ті, які засновані на взаємному захопленні. А ви як вважаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
