Я, коли побачила Владислава Петровича, то одразу зрозуміла, що це чоловік моєї мрії – багатий, успішний і гарний, хоч у нас різниця у віці була двадцять років, але я була певна, що у мене немає конкурентки.
За професією я дизайнер і він мене найняв переробити кілька кімнат, за що я охоче взялася, таємно мріючи як тут перероблю на свій смак, будучи його дружиною.
У мене за плечима був невдалий шлюб, тому я могла порівняти свого однолітка з постійними запальними вибриками і цього спокійного чоловіка, який поглядом казав більше, ніж мій колишній словами.
Про перші успіхи до статусу дружини я могла сказати, коли затрималася допізна і Владислав Петрович запропонував залишитися, щоб не їхати в таку далеку дорогу, тим більше, що завтра треба було бути на роботі.
Я погодилася і вже уявляла собі всяке, але він мило повечеряв зі мною і пішов геть. Залишилася я і домробітниця, яка мені й розказала, що він недавно втратив дружину, тому надіятися на щось швидко марно. Сказала і важко зітхнула і я теж.
Доки можуть тривати такі переживання? Я вже читала спеціальну літературу з цього приводу, щоб не нав’язуватися. Але й вчасно зловити момент і прийти до нього в якісь гарній сукні.
Дорогі читачі, запрошуємо Вас підписатися на наш канал “Життєві історії” на Youtube.
Отак я собі мріяла і працювала, але чоловік ніяк не реагував на мою присутність, просто сприймав, як от лампа на тумбі, є і є.
Я завершила роботу і взяла номер телефону домробітниці, щоб вона мене тримала в курсі справ, чи не повеселіє Владислав Петрович ненароком.
За певну плату та погодилася зі мною працювати і отак я стала чекати дзвінка. І він пролунав:
– Він знайшов собі когось!, – випалила домробітниця, – Запросив на вечерю і я маю приготувати щось особливе!
Серце у мене впало в п’ятки! А, може, він мене запросить, отакий сюрприз зробить, а я ще цього не знаю?
Але наступна фраза поставила на цій мрії крапку… навіть більше, ніж крапку.
– Каже, що то його давня любов, однокласниця чи що, – шепоче далі домробітниця, – Сьогодні мають зустрітися.
Я просто не можу повірити, що він вибере якусь п’ятдесятирічну жінку, яку він любив ще молодою, замість мене! Та я взагалі поза конкуренцією!
От на це я гляну! Я гляну, як він запрошує її в гості, вона виходить з машини і у нього очі гаснуть! От це я хочу глянути.
А тут я така виходжу вся гарна і от побачимо, хто кого! Так я й зробила, одягла краще плаття, зробила зачіску і макіяж та подалася до оселі Владислава Петровича.
Я приїхала раніше і вирішила дочекатися суперниці.
Приїхало таксі і я бачила, що Владислав сяє, як нова копійка біля воріт, далі простяглася рука і він допоміг вийти з машини жінці, ну таке, знаєте.
Вже ж не буду брехати, може, й не така, як на її вік, але ж не я!
Владислав біля неї мало не підскакував та усміхався і повів її в будинок.
Я була в розпачі. Написала домробітниці, що я біля будинку і хай вона вийде, як буде щось знати.
Просиділа я там добру годину, все надіялася, що жінка піде з хати, піде з життя мого Владислава!
Але з хати вийшла лиш домробітниця Дарина, така само сумна, як і я. Сіли ми…
– Все пропало,- каже вона, – Він вже їй говорив, що б переїжджала до нього, а там і весілля справлять.
– От тобі й нагорювався, – пхинькнула я.
– Отож!
Ми ще довго говорили з Дариною, що ж тим чоловікам та й треба – просто не зрозуміло! Стараєшся для них, але ніяк не вгадаєш.
Ну ми ж молоді і гарні, то чому він вибрав не нас?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
