Якось у мене піднялася висока температура, і я просто була не в змозі встати з ліжка. Чоловік відпроситися з роботи не зміг, і ми вирішили відправити дитину на кілька днів до бабусі, яка з радістю погодилася з нею посидіти. Ось коли Уля повернулася від свекрухи, я помітила в її поведінці дивні зміни, і аж ніяк не в позитивний бік.
Дочка після двох днів у бабусі стала якоюсь нервовою та закритою, не хотіла розповідати про те, як провела з бабусею час, що їла і чим займалася. Дитину наче підмінили.
І апогеєм цієї історії стали слова виховательки у дитячому садку. Вона спитала, чому моя дочка грозила вилити манну кашу на голову дівчинки, яка просто сиділа поруч з нею і не хотіла їсти. Адже раніше Уляна була спокійною та доброзичливою, а така поведінка за нею не спостерігалася.
І після цієї розмови у мене в голові склався пазл: мабуть, так казала дочці бабуся. Я, звичайно, знала, що свекруха — досить норовлива жінка.
Вона любить усіх виховувати на свій лад, давати непрохані і часом навіть шкідливі поради, до яких вже давно ніхто не прислухається. Але гарчати на спокійну і непримхливу дитину — це вже надто.
Авжеж, свекруха не так часто бачить онуку і не може знати всі особливості її поведінки та характеру, як вона реагує на різні ситуації та яку їжу любить найбільше. Але лаятись через це не варто навіть у крайньому випадку. Вихователь у дитсадку знає мою дочку краще, ніж власна бабуся, тому й довіри у мене до неї більше.
Звичайно, я поговорила з донькою і пояснила, що так спілкуватися з дітьми, та й взагалі з будь-якими людьми, не можна. Ніхто не заслуговує на те, щоб йому на голову вилили кашу.
А якщо людина каже такі речі, то вона зла, і з нею краще не спілкуватися. Донька погодилася зі мною і сказала, що більше так не робитиме.
Після цього мені довелося поговорити на цю тему з чоловіком. Я розповіла йому про цю ситуацію та повідомила, що більше ніколи не залишатиму без нагляду дочку з його матір’ю. Проте чоловік мене не підтримав, він упевнений, що все нормально, адже раніше так виховували всіх, і його у тому числі.
Але я була непохитною, тому що абсолютно не сприймаю подібні застарілі методи впливу на дітей, тим паче з боку старшого покоління, яке, навпаки, має бути м’якшим і добрішим. Вважаю, що дитині важливо відчувати безпеку у своїй сім’ї, а не закриватися та набувати нових страхів.
Зазвичай бабусі люблять онуків більше, ніж своїх дітей, постійно намагаються їх нагодувати чимось смачним і вигадують найвеселіші заняття. Але бувають такі люди, як моя свекруха, яка спілкується однаково і зі своїми ровесниками, і з дітьми. Звичайно, її вчинок не говорить про те, що вона не любить свою онучку, просто її методи виховання дуже специфічні і далекі від моїх уявлень про поведінку бабусь.
Фото ілюстративне.
