fbpx

Мені хочеться іноді запитати у своїх доньок, навіщо вам діти, якщо немає бажання займатися ними? Може, не треба було так рано ставати батьками?

Я все своє життя присвятила своїм улюбленим донькам. Чоловіка у мене не було, особистого життя теж. Я працювала на двох роботах, щоб діти не відчували себе обділеними. Треба віддати належне моїй мамі, яка завжди була поруч, допомагаючи мені у вихованні дітей. Що можна згадати з цих років: робота, діти, постійна втома і батьки, які постійно нездужали.

Зараз я на пенсії. Доньки виросли, отримали гарну освіту і мають свої сім’ї. У мене троє чудових онуків. Звичайно ж, я запропонувала донькам допомогу у вихованні їхніх дітей. У мене зараз багато вільного часу. Я не скаржуся на дефіцит дитячої любові. Я відчуваю все радості при спілкуванні з дітьми: постійні прогулянки, веселі усмішки, сміх, поцілунки. А також радість від зустрічей з ними, солодкі подарунки, перші смішні слова, ігри, книги. Багато бабусь мріють про це.

Доньки займаються своєю роботою, особистим життям, зустрічаються з подругами. Іноді їздять з чоловіками в невеликі подорожі, щоб побути разом. А я постійно з онуками. Начебто б і мені не нудно, і хворіти і старіти часу немає. Але іноді злість бере. Справа в тому, що навіть коли у доньок є вільний час чи вихідний, вони все одно привозять онуків до мене. Невже вони не хочуть свій один вихідний провести з дитиною? Сходити в кіно чи в дитячий розважальний центр, поїсти разом морозиво чи солодку вату? Це ж так цікаво, взяти дитину за руку і пройтися з ним по вулиці, слухаючи кумедні фрази і дитячий сміх. Я з доньками з цього приводу не сварюся і нічого не доводжу. Я обожнюю своїх онуків. Але трохи втомилася перебувати з ними постійно. Мені іноді здається, що вже сил і здоров’я немає, але скаржитися не хочу.

Мої онуки ростуть в повноцінних сім’ях. Я цьому дуже рада. Але у них є ще й татові бабусі й дідусі! Онукам буде цікаво проводити час і з ними. Так, бабусі ще молоді і працюють, та й батьки моїх онуків багато часу присвячують роботі. Але це не виправдання. Мені хочеться іноді запитати у своїх доньок, навіщо вам діти, якщо немає бажання займатися ними? Може, не треба було так рано ставати батьками? Я не хочу образити їх своїм питанням. Може, коли їхні діти трохи підростуть, вони зрозуміють мене. А може я їх так привчила? Так адже набагато простіше, коли бабуся постійно допомагає і нічого не вимагає натомість. Я не відмовляюся від онуків, як роблять деякі мої знайомі. Я хочу, щоб у мене ще було своє особисте життя. Мені іноді хочеться з подругами посидіти в кафе і просто поговорити ні про що і про все. Більш того, у мене є заповітна мрія – з’їздити в гори і подивитися захід сонця. Втім, поки це тільки мрія. Ось і як про це сказати дітям, щоб не образити їх?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

You cannot copy content of this page