fbpx
Історії з життя
Мені на вулицю, чи до магазину соромно вийти. Люди усі дивляться осудливо, хитають головою. А в усьому винна старша донька. Вже, як я її просила, що тільки не говорила, але свого способу життя вона не змінює. А в мене ж ще одна донечка є. Як їй з такою сестрою долю тепер свою влаштувати, адже не візьме ж заміж ніхто

Мені на вулицю, чи до магазину соромно вийти. Люди усі дивляться осудливо, хитають головою. А в усьому винна старша донька. Вже, як я її просила, що тільки не говорила, але свого способу життя вона не змінює. А в мене ж ще одна донечка є. Як їй з такою сестрою долю тепер свою влаштувати, адже не візьме ж заміж ніхто.

Усе в нашій родині було прекрасно ще рік тому. Старша донька вийшла заміж за дуже і дуже хорошого хлопця. Вони майже три роки зустрічались. Гарно живуть не можу чогось поганого сказати: дім з ремонтом, чимала господарка. Має моя донька усе і найкраще. Привозить чоловік їй із-за кордону найновіші і найкращі прилади. По хаті у неї їздить робот пилосос і пралка якась суперська і сушилка і скороварки яйцеварки і ще купа усіляких приладів. Так, чоловіка свого моя донька бачить рідко – той далекобійник, по закордонам їздить. Але…

Три місяці тому старша доня стала мамою двійні. І все! Мою завжди охайну доглянуту доньку ніби підмінили. Заходити до неї у дім страшно! Купа розкиданих речей, посуд не митий, вона не чесана. Я вже її і сварила і повчала. Ну, як так! Це, що я ледацюгу виховала? А вона дітьми прикривається. Ну скажіть, яка хитра! Чи я мамою не була? Та у мене усе сяяло завжди. І це без оцих усіх її приладів, які пилом припадають. І це я тільки про дім говорю. А в дворі і кіт не валявся. Плитка мітли вже мабуть з пів року не бачила. А клумба з розами, як заросла!

А тут іще її свекруха. Щодня на мопеді з іншого села стала приїжджати. Уявляєте, як мені соромно! Бачу, гуляє свекруха із коляскою. З людьми вітається і радо так розповідає, що моя донька спати лягла. Або донька вийде на прогулянку, а та їй, мов служниця, ввесь дім прибере і посуд вимиє. Я вже свекруху просила, аби вона так нас не позорила. Це ж усі бачать, що моя донька ледача і, що геть стороння людина їй допомагати повинна!

Уже й не знаю, що робити. Хоч з села тікай. Сором який! Плачу постійно. Як достукатись до доньки і пояснити, що так не робиться, адже в неї ще й сестра є? Хоча молодша теж туди ж. Тікає і від мене тихцем до сестри. Приходить ледь на ногах від утоми стоїть. От така у мене дитина виявилась. Сором на старість та й усе.

Автор Анна К.

You cannot copy content of this page