Перепрошую, але я виховувала, як вміла і могла, а що він в батька свого пішов, бо приклад мав такий перед очима – то що я зроблю?
Вдався мій Ігор красою і на слово веселий та приємний, думала вже я, яку він мені гарну невістку приведе і буде жити в любові та злагоді довгі роки свого життя.
Привів.
Дуже гарну.
Але, що зробити, коли до краси одного і другого треба мати ще й душу один до одного?
Не хотіло ні одне, ні друге один одному поступитися і життя з того не вийшло, тільки онуці моїй дитинство перепаскудили.
То Ігор на роботу поїде, а невістка в місто на закупи, то Ігор сам не проти повеселитися і без грошей вертається.
Просила я Ліду аби ми його полікували, вона ж молода, краще знає, де везти.
Та де…
– Як він заради мене та дитини не хоче змінитися, то йому нічого не допоможе.
Зібрала речі і пішла від нього. А через кілька років влаштувала своє життя і до цих пір живе з другим чоловіком.
А мій…
Водить…
Ой, що то вже дівчат і жінок я перебачила…
– Що ви за ним ходите, – кажу я їм, – Чи ви не бачити, що то чоловік не до життя?
– Він зміниться, – запевняють мене вони, – Просто він не зустрічав мене таку всю добру і люблячу, турботливу та віддану, мудру і проникливу, терплячу і розуміючу…
А я лиш головою хитаю…
Єдиний мій спокій, коли їде на роботу і я того не бачу, що він робить. Надіюся, що він там копійку заробить…
А він з роботи та по ресторанах, поки з нього всі ті жінки гроші не витрусять, то додому й не приходить.
Дивно мені було, що приходять з інших сіл і міст жінки до нього з місією його змінити.
Я їм не дивуюся, вони ж не бачать, де чоловік живе.
Але ті, що в нашому селі, ви чого ходите? Ви не бачите в яких «хоромах» він живе? Хата стара, ще чоловік будував, без ремонту, хоч Ігор по будовах всі свої п’ятдесят років і змарнував, без паркана людського…
Вам повилазило?
А недавно прийшла жінка, років тридцять п’ять і каже, що вона при надії:
– Скажіть, де Ігор, бо він від мене телефон не бере… Я при надії від нього і хочу аби він мені дав гроші…
– А ти як з ним познайомилася, – питаю я її.
– Та в ресторані, дуже він мені сподобався, такий легкий і веселий. Не те, що інші чоловіки.
– То він так само тебе легко і весело лишив. Чи ти дівчина, що життя не розумієш? Добрі чоловіки ночі не гуляють, а коло жінки чи коло роботи… А такі що?
– А нащо ви такого чоловіка виховали?, – давай вона мене вичитувати.
– Я виховала добру дитину і якби лише я його виховувала, а не життя, то він би був найкращим чоловіком у світі. А то одна його «виховує» та позволяє всяке, далі інша, далі сота, а мати винна? Свою голову на плечах треба мати!
І я тепер вже знову маю клопіт – як та дитинка буде жити? Те, що батько непутящий, то ще одне… Але ж мати, яка в свої роки не розуміє життя – то вже геть інше. Як ти будеш дитину виховувати, жінко? На які гроші? То ще добре, коли ти в шлюбі та маєш закон на своєму боці. Але, коли отак в легкості і смішках повеселилися, а наслідки ж прийшли! А тепер вже нема з ким веселитися і мусиш сама їсти тую гірку юшку…
Фото Ярослава Романюка.
