Мені повітря забракло чи то від сенсу почутого, чи то від надто спокійного голосу матері. Вона навіть не думала в мене щось запитувати, чи зі мною радитись. Вони вирішили, а я повинна зробити так, як кажуть, хай і в мінус собі.
Нас у сім’ї двоє дітей, хоча росла я одна, сестра значно старша від мене. Я – пізня дитина і з’явилась у батьків коли обом було глибоко за сорок. Та що казати, якщо мій племінник від мене старший на рік.
Свого часу батьки мої їздили на заробітки, аби придбати сестрі квартиру. Ще коли я була малою, то часто залишалась жити у сестри, бо тато із мамою були за кордоном. Мені десять виповнилось і я вже добре пам’ятаю те пишне новосілля сестрине і те, як тато і мама сказали, що меншій доні буде квартира бабусі.
Якщо чесно, я мало тоді розумілась на цьому, просто була щиро рада за сестру і за те, що тепер у нас із моїми племінниками є окрема кімната для забав, бо ж ми росли разом.
Уже коли я стала старшою і прийшов мій час іти до шлюбу, батьки таки подарували мені квартиру бабусі. Я була їм дуже вдячна, бо вже на той час мала досвід оренди житла і добре розуміла вартість подарованого.
Минуло десять років відтоді. Нині ми із чоловіком виплачуємо трикімнатну квартиру, яку вирішили придбати для своєї великої сім’ї. Живемо за містом у будинку батьків чоловіка, а дві квартири наші поки здаємо в оренду. Не від доброго життя – так швидше виплачується кредит за трикімнатну квартиру.
Ну а тут, уявіть собі ситуацію, у дім батьків повернулась сестра моя. Бачте як життя повернуло – вони із чоловіком розлучились. Оскільки квартиру що батьки подарували вони свого часу продали, а гроші вклали у будинок, то після розлучення сестра залишилась без житла.
Усі гроші, які вона отримала від продажу того спільного будинку, вона віддала дітям, а до тата із мамою повернулась лиш із речами, котом і здоровенним псом.
От і вирішила мама, що доки жива, повинна подбати про старшу свою доньку. Нічого кращого їй не випало, як віддати подаровану мені квартиру сестрі. Навіть не порадилась, не запитала, просто сказала, що я мушу виселити квартирантів якнайшвидше.
— Тобі мало чого маєш? – обурилась мама коли я запитала, як вона так може вчинити, – у тебе трикімнатна квартира, дім за містом, а ти мені влаштовуєш сцени? То твоя сестра рідна, їй жити ніде. Совість май.
Мені ж прикро до сліз просто. Мама навіть не розуміє, чого то я образилась на неї і не бажаю спілкуватись. Сестра ж робить вигляд, що вона тут ні до чого – сторонній спостерігач і те все лиш мамина ініціатива.
От скажіть мені, як так можна? Невже вона не розуміє, що обділяє мене?
Головна картинка ілюстративна