Мені від здивування очі розширились, коли я побачила, як невістка стіл кухонний складає і мені на підлозі в кухні матрац кладе. Запитую, а кому то таке ложе, а у відповідь бурчання і потік невдоволення. Ще й син зайшов: “А що ви хотіли, мамо. Про візити вже давно люди навчились завчасно попереджати”.
Мій чоловік пустився берега і скотився якось дуже швидко. Я й не зчулась, як крім боргів і непроглядних злиднів нічого вже й не мала. А ні! Ще було двоє дітей, які і їсти хотіли і одягу нового потребували і до школи з чимось піти мусили.
Я на двох роботах важко працювала, але коли є кому з дому винести, то скільки не старай, а лишишся ні з чим. Я дуже за квартиру переймалась, але одного дня мені дійшло, що оті стіни не варті такого життя, тож дітей відвезла в село до матері а сама в Польщу на полуницю поїхала.
От так я по заробіткам моталась, то на пів року поїду, то на кілька місяців, аж поки дітей в інститути не влаштувала. Тоді вже зі спокійною душею у Чехію подалась. Тут, власне, уже п’ятий рік і працюю.
Син першим одружився і спершу орендував із дружиною житло, але пізніше, ми таки змогли взяти йому квартиру, хай на виплату, хай і не велику, але ж власну і на дві кімнати. Я йому щомісяця передаю гроші на те, аби він ті внески робив, так само допомагаю і донці, але вона будинок придбала у селі біля бабусі і там робить капітальний ремонт.
Знаєте, доки мама моя жива була, так і не виникало у мене питань куди їхати і де зупинятись. Я приїздила у мамину хату, а вже діти до нас на гостину приїжджали і приходили. А тут мами не стало і я вперше у відпустку коли приїхала, то вирішила у сина на гостину спинитись.
Зустріли мене гарно і посиділи ми таки добре, але коли зрозуміли вони що я ще й на ніч планую залишитись, то явно були прикро здивовані. Щось пошепотілись у ванній і бачу, що невістка мостить мені ложе в кухні на підлозі. Коли ж я запитала, що то за лежак і чи не їхня вівчарка там ніч перебуде, то заскочив син і почав на пару із дружиною мені вимовляти за те, що я без попередження прибула і їх, господарів виплачуваної мною квартири, ставлю у таке незручне становище:
— Люди вже давно попереджати про такі візити навчились, або номер в готелі знімають на час свого перебування в місті. Ти ж добре знала, що в нас кімнати малі і ліжка відповідні. Ну де тобі ще стелити і так не зручно все це.
Ну нічого, поїхала в ніч обурена додому. Вірніше, в село до доньки, бо ж мамина хата не жила два роки стоїть, та й холодно там спати, не топлено і дров немає.
— А ми в куми на дні народження. – протягла донька в трубку. – Давай ти у тітки Ірини сьогодні заночуєш, бо не зручно от так усіх залишати і йти, гарна ж гостина.
І знаєте, я таки залишилась у домі матері, напалила там якимись цурками, що поночі шукала подвір’ям, вкрилась трьома ковдрами, то так і перебула ту ніч. А наступного дня, на поміч мені, і син приїхав, і донька прибігла. Син дрова заготовляє, донка у домі прибирає, так усе весело і дружно, ая з ними навіть говорити бажання не маю.
Так вони до мене прибігали і в очі заглядали два тижні. Я вже було думала, що соромно обом, що й в голос вимовити не можуть так їм шкода своєї поведінки, але ж ні. Уже коли їхати мала, то донька на “білому коні” до мене підступилась перша:
— Мам, а ми шпалери придбали і лінолеум у залу, а на стінку меблеву уже не лишилось. – і мовчить.
Я головою похитала, потім кажу, що гроші мала рівно до тієї миті, як вона мені до тітки Іри на ніч запропонувала йти, бо сама за столом сиділа десь. Тепер усе вклала у свій дім, аби наступного разу було не в холодних стінах ночувати.
Думаєте мої діти покаялись? Та ж ні. Мало того, що мені почали доводити, що то я про свій візит заздалегідь повинна була попередити, так ще й між собою тепер не розмовляють, бо ж інший і є причиною того, що я на них серджусь.
Ірина, сестра моя, каже що я не права і що справді, таки повинна була попередити і все оговорити. Та й не можна так різко дітям відмовляти у допомозі, бо ж вони на неї розраховують.
Але скажіть мені, відколи то для того, аби маму рідну прийняти потрібно листи наперед писати? Ви б по-іншому відреагували на такий прийом?
Ну, хіба ж я не правильно кажу і реагую, га?
Головна картинка ілюстративна.
