fbpx

Мені всього 64 роки, а сили ходити майже немає. Напевно, це плата за мої минулі гріхи. Занадто несправедливо я вчинила з близькими мені людьми, яких я раніше вважала центром своїх проблем. Зокрема – моя колишня невістка Оля

Знала б я наперед, як обернеться життя, і як хто себе проявить в майбутньому, не наробила б таких помилок. Ну, загалом, давайте розповім все по порядку.

Син у мене один, більше пізнати щастя материнства не довелось. Характер з юності у мене був шкідливий, можливо, тому чоловік від нас і пішов. До речі, мій чоловік – це була перша людина, яка мене неймовірно дратувала. Як зараз кажуть молоді жінки: «Не хочу я йому борщі варити і шкарпетки прати!». Недалекі, як я була колись. Краще б я варила ці горезвісні борщі, можливо тоді не залишилася б на самоті. Але чоловік пішов – я його постійно пиляла, причому – не за щось конкретне, а просто так! Настрій був поганий і все!

Ну добре. Син ріс, гроші на нього я отримувала, моя мама мені допомагала переказами з іншого міста, з житлом проблем не було, у мене своя двокімнатна квартир, отримана ще при союзі. Син відслужив і відразу одружився з дівчиною, яка його дочекалася. Я не вірила, що таке буде, вважала їх роман до армії несерйозним. Ось, з’явився у мене ще один центр невдоволення: Оля. Мене злило те, що всі плани помінялися у сина – на навчання, на кар’єру, рано занадто було одружитися! Та й сама Ольга без належної освіти, занадто проста. Господарська, правда, вдома завжди чисто, смачно готує.

Спочатку молоді жили у мене, мені навіть було це на руку: я намагалася все зробити, щоб їх розвести, весь час вказувала синові на її недоліки. Вони пішли жити на орендовану квартиру. Оля подарувала синові доньку. Замість того, щоб порадіти появі внучки, я місця собі не знаходила: тепер не було шансів звільнити від Олі свого сина. Я навіть на якийсь час махнула на все рукою. Але коли внучці виповнилося 7 років, моя мама попросила, щоб онук приїхав – вдома потрібен ремонт, а чоловік у нас один. Син хотів їхати сім’єю, але внучка занедужала, поїхав один.

А потім мені зателефонувала мама, каже, що біля мого сина постійно треться сусідська донька, їй 24 роки, незаміжня. Мама її постійно ганяє, мовляв – нічого лізти до одруженого чоловіка, але та не відлипає. Я настільки чомусь незлюбила його Олю, що навіть цьому зраділа. Почала благати маму не заважати, а навпаки, давати можливість залишити наодинці цих двох, всіляко потурати їхнім зустрічам. Наговорила мамі про Олю всіляких нісенітниць. Гаразд, мама так і діяла, хоч їй це було неприємно. Не знаю, що там відбувалося, але сина часто почало тягнути до бабусі: залатати дах, зробити прибудову. На поїзді всього добу їхати. Ми з мамою сприяли цим поїздкам, а мама там намагалася всіляко залучити сусідку для спілкування з моїм сином.

Ми домоглися свого: шість років тому син покинув дружину з дитиною і поїхав одружуватися з цією сусідкою. А через півроку після цієї події не стало моєї мами, будинок дістався синові. Нова невістка стала там господинею, мене в гості особливо не звали, а якщо я приїжджала, невістка зустрічала мене без особливої ​​радості. Та й син, весь діловий, зайнявся сільським господарством, все йому ніколи. Я спинилася туди їздити. Але основна причина, чому я їх не відвідую, це моє здоров’я. Спочатку стали турбували ноги, потім спина і всі суглоби. Стала ходити по лікарях, купила собі паличку, постійно потрібні масажі, розтирання. Синові ніколи він не приїжджає, але хто став за мною доглядати? Так-так, колишня невістка і внучка-старшокласниця, які так і не здогадуються, що це я придумала такий план звідництва і розлучення!

Спочатку ходила тільки внучка: приносила ліки, прибирала. Потім, як мені ставало гірше, стала підтягуватися для допомоги її мама. Дівчата роблять раз на тиждень генеральне прибирання, готують мені їжу, невістка робить масажі і розтирання. Нещодавно у мене був день народження, вони мені стіл красивий накрили, торт принесли, а син тільки гроші вислав на ліки і все. Я постійно у невістки прошу вибачення, що бурчала на неї, вона рукою махає, мовляв, дрібниці, все в минулому. Але я ніяк не можу їй зізнатися в своєму гріху, що це я примудрилася розвести їх з чоловіком. Я боюся, що мене тоді покинуть. Але у мене все одно душа болить, совість їсть, висповідатися їй хочу. Але тільки як почати не знаю. І чи варто?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page