Десять років я намагалася навернути свою сестру на путь істини, як то кажуть, думала завжди, що я старша, розумніша і в житті більше досягла, але все показалося зовсім з іншого боку.
У мене справді все в житті добре – турботливий чоловік, син розумник і у мене своя маленька справа – я роблю святкові ікебани, виготовляю свічки, роблю м’які іграшки. Мені подобається, що я не лише творю, але й отримую за то непогані гроші.
А от моя сестра чомусь завжди була такою тихою, не могла за себе постояти і на зауваження чи гострі слова у неї була одна реакція – сльози. Після навчання вона вийшла заміж і так по професії й не працювала, бо одне за одним пішли діти.
Чоловік Анні попався геть ніякий, який не працював, те й робив, що зранку кудись йшов «по справах», а ввечері приходив голодний і обурювався, чого нема нічого йому їсти, адже він ввесь день трудився. Де саме трудився чоловік Аня не питала, а бігла до мами й тата аби позичити грошей для смачної вечері для Романа.
Коли я стала на ноги, то вже до спонсорування родини Ані і Романа мама й тато долучили нас з чоловіком.
– Ну, що ми зробимо, що вони обоє такі, а діти ж не винні! Дітям треба ж їсти, – казала мама, – Як ти, Оленко, будеш їсти хліб з маслом, як Анині діти голодні?
І повелося далі так, що приходить Аня до мами й просить грошей, батьки її журять, просять аби вона вплинула на чоловіка, бо він ніде не працює, а хоче смачно їсти й добре спати, та погоджується. Вони дають їй гроші.
Далі так само йде до мене і я говорю те саме, що батьки, мовляв, досить вже жити за наш рахунок, хай йде чоловік працювати. Аня киває головою, бере гроші і на наступний місяць знову приходить.
І знаєте, що я відчувала після її відвідин? Провину за те, що у мене все добре, що у мене є все, а у неї – нічого, тому на наступний раз ще інтенсивніше проповідувала, що треба Анні змінити своє життя, бо я хочу бути просто нормальною людиною, хочу їсти свій бутерброд і не оглядатися на її родину.
У нас сталися невеликі труднощі і на те прийшла Аня, мовляв, давайте гроші.
– Аню, у нас нема. Йди до батьків, бо так сталося, – почала їй пояснювати я.
– В батьків теж нема, а мені негайно треба! Я при надії третім і я не маю за що купити їсти, так що мене нічого не хвилює! Давай мені гроші!
Тут я вже не витримала і звідкись в мені вилізла ота «краща» сестра та давай молодшу вчити розуму, як правильно жити, як їй вчинити аби не ходити до нас та брати гроші, бо нам то набридло.
– Що? Ти моїм дітям шкодуєш грошей дати? Я куди з ними маю піти?
– Анно! Твій чоловік має нарешті піти на роботу!
– Не лізь зі своїми повчаннями, без тебе знаю, що робити!
І тут я прозріла. Вона справді знала, що робить – вона заробляла на нас гроші, а ми думали, що творимо добро для її дітей, а насправді просто віддавали свої гроші, які важко заробляли людині, яка наче мені сестра, але любить лінивця, якого світ не бачив.
– Ти не отримаєш від мене більше ні копійки, – сказала я і відтоді моя сестра мене відреклася.
Чи так співпало, але її й чоловік покинув і тепер вона вже ходить по всіх родичах та випрошує від них гроші, а мене винує в усіх своїх бідах.
А я нарешті зрозуміла, що звільнилася від дуже вмілого маніпулятора і що давно так треба було вчинити.
Тільки як ще родичам пояснити, що треба Анні допомагати, але ж не тягнути на своїй шиї?
Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота