Звичайно, що я знала Максима і його матір чи не змалку, ми разом вчилися в школі, далі зустрічалися і вирішили одружитися. Його матір на той момент вже років двадцять була в Італії і вибудувала триповерхову хату, де мала жити вся її родина.
Чоловік у неї те й робив, що ходив по генделиках та на державну роботу. Свекра я вважала таким собі тихим чоловіком без права голосу, і на ділі так і було. Зате свекруха сильно змінилася за ці роки.
Я встигла її побачити лише на весіллі, де вона дуже з себе корчила велику паню, навіть не спілкувалася з моїми батьками. Все біля своєї родини крутилася та їх частувала.
Але потім вона приїхала на свята і я на собі відчула всю прекрасність її характеру. Вона ставилася до своєї хати, як до такого, що треба ходити босому і то лише в певні кімнати, а всі інші закрити та лише пилюку витирати.
Вона те й робила, що вказувала мені, де я маю витерти, помити, відполірувати, пропилососити…
Я так стомилася і ще мене стомило її ставлення до мене, наче я у неї на роботі.
Але далі вона вже взялася за приготування моїми руками і по телефону запрошувала гостей, а я ж усе чую і чую, що моїх батьків вона не запрошує.
– А чому ви не запрошуєте моїх батьків, – питаю я її.
– А нащо вони мені здалися на свята? Я хочу бачити тих, кого хочу.
Мене це вразило, адже у нас прийнято, що свати мають родичатися. І я вирішила, що піду на свята до своїх замість того аби обслуговувати родину свекрухи.
– А куди це ти?, – спитала вона мене, коли я почала збиратися на вулицю.
– Я йду до своїх батьків.
– Як це? А що люди будуть казати, що невістки нема в хаті?
– А я не хочу бути з людьми, які не хочуть бачити моїх батьків, – відказала я.
– Ти думаєш, що я сильно тебе хочу бачити? Ти взагалі не пара моєму синові.
І з такими словами я вийшла від свекрухи. Мама мені дуже зраділа і просила не робити таких гучних заяв.
– Доню, нам з татом все одно на їхню гостину, але тобі з ними жити.
– А я не хочу з ними жити. Вона наче відіграється на мені за всі ті слова, які чує там, на чужині.
– Як знаєш.
Я дуже добре провела час вдома, але надвечір по мене прийшов чоловік.
– Ходи додому.
– Мій дім тут, а не в тебе. Якщо хочеш, то лишайся зі мною, а в тебе жити я не буду.
– Ти через маму? Та вона така стала, але вона все робить заради мене.
– Заради тебе вона на мене бурчить?
– Вона не звикла, що хтось інший в її домі господарює.
– Того й кажу – поїхали в місто чи живімо і моїх батьків, але я не хочу більше жити в вашому музеї.
Чоловік мене послухав і ми знімаємо квартиру в місті, свекруха дуже невдоволена тим, але я вважаю, якщо людина так ставиться до вас, то й надалі вона не стане добрішою. Хай в її хаті живе її непомірна гординя, може поміститься.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
