Мій другий чоловік десь вичитав, що готувати на кухні треба з дружиною. Може, когось би це дуже порадувало, але я геть спантеличена і не знала, що ж мені робити з таким помічником.

Розумієте, Василь дуже акуратний і не терпить ніякого безладу, тому я не встигла викласти продукти на стіл, ще думаю, який собі серіал включити, а він тут-як-тут і починає прибирати.

– А для чого ти кладеш цю спецію в страву, вона ж не зі справжній прованських трав, та й ти знаєш, що таких трав в природі не існує, а це такий маркетинговий хід? А ти знаєш, що сіль треба використовувати вже на готову страву, тоді страва набагато смачніша? А ти знаєш, що …

І це були якісь безкінечні поради з інтеренту, як я маю готувати ту чи іншу страву, наче я в свої п’ятдесят нічого не розумію і якби не той інтренет, то була б просто безпомічна.

А вартує страві лиш хляпнути на плиту, то він одразу все відсовує, газ виключає.

– Треба прибрати поки свіже, а то потім пристане і зіпсує плиту.

А ножі він гострить просто неймовірно довго, буде придивлятися до сонця, плювати на камінь, далі на сонце, далі витирає наче полірує. А я ж просто просила трішки підгострити!

Я пробувала йому натякати, що кухня – то моя справа, хай вже там дуже просунуті жінки й замовляють їжу чи готують разом з чоловіком, але я, коли мішу тісто на вареники та їх ліплю, у мене так наче я побувала на йозі чи пілатесі. Та правду кажу, я собі встигаю одним оком і серіал дивитися, другим думаю про життя своє, далі мрію, а як би я була на місці героїні…

А як ту розслабишся, коли навколо тебе чоловік з ганчіркою бігає, все витирає, ще божа збав аби на підлогу попала мука…

А ще, як запах в квартирі від смаженої риби, то одразу Василь запалює ароматичні свічки і мене від того аж голова тисне.

– Василю, – пробувала я поговорити з ним на чистоту, – звідки у тебе такі пориви до кулінарії?

– Ще від мами, Оленко, вона нас вчила все робити акуратно і на місце ставити, щоб під руками не валялося і місця не займало.

– Певно, у вас була мала кухня?

– Аякже, ми жили в хрущовці, а там десь два на три кухня.

– А у тебе зараз скільки кухня просто величезна, стіл такий як ваша кухня і холодильник у два рази більший, то чому ти мені все з-під рук забираєш і мені доводиться все шукати і викладати наново? Ти просто забираєш мій час, бо мені приходиться все робити двічі! І навіщо ти мені газ на плиті то скручуєш, то підкручуєш?

– Ну, бо економлю, у тебе аж поза каструлю полум’я лиже! Ти хіба не розумієш, що так страва не вариться, а ти просто марно витрачаєш газ і кошти відповідно?

І от що мені робити? Ось переді мною мрія кожної жінки – чоловік порається на кухні нарівні зі мною, все його цікавить, все йому треба пояснити, кожен свій рух практично, але це мене чомусь ніяк не тішить.

Невже справа в моєму віці? Що я не маю вже терпцю щось пояснювати і не вмію вчитися новому?

Тобто, і мої звички і звички Василя геть не сумісні, хоч як люди ми один одному й підходимо, але от ці дрібні нюанси вони між нами роблять колотнечу. Я теж люблю порядок, але вже аж не так, і не планую все життя бігати з ганчіркою та все витирати.

Я дуже розгублена і не знаю, як мені бути на цій ідеальній кухні з усіма технічними засобами і прекрасним виглядом з вікна. Невже, ми на ній ніколи не уживемося? Чи є якісь способи змінити ситуацію, підкажіть, будь ласка!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page