fbpx
Історії з життя
Мілочко, дочечко, виручи знову, – вкотре дзвонить свекруха і вже по голосу я розумію про що вона, – Алі з Ігорем так потрібно за місто. Відвези. Людям потрібно допомагати, та й справа там термінова. Ну, зроби, ну, заради мене

Зі своєю свекрухою у нас завжди були нормальні стосунки. Я часто возила її магазинами і на відпочинок разом з її подругою, адже все-таки вони вже не молоді.

Крім мене, їм ніхто не міг допомогти, бо діти цієї подруги постійно сиділи без роботи, тому навіть машини не мали.

І ось одного чудового дня мені надійшов дзвінок від свекрухи, яка попросила мене відвезти дітей подруги у справах за місто. Я була не зайнята, тому спокійно погодилась.

Але після одного разу почалися постійні прохання: то знову за місто, то до магазину, чи взагалі на відпочинок. Кілька разів я погоджувалась допомогти, але після четвертого разу я вирішила що з розряду людини, яка допомагає у скруті перейшла у розряд безкоштовного таксі.

Тож коли наступного разу свекруха попросила відвезти дітей подруги за місто, я сказала, що не маю бажання. А якщо вже так їм хочеться, то візьму триста гривень. Рівно стільки я витрачаю на бензин щоразу коли ми туди їздимо.

Свекруха обурилась, сказала що подруга їй як сестра і для неї їй останнього не шкода. Я відповіла що знаю про це і рада. Подругу її я поважаю  а от її діти повинні знати міру.

Свекруха тепер демонстративно зі мною не розмовляє. Їй не сподобалось моє ставлення до її подруги у “скрутний” момент. Каже, що для нас ті гроші дрібниця, а людям поміч.

Можливо я і не права, але всьому є міра. Вірю що відносини зі свекрухою налагодяться, але возити дорослих “дітей” по справах я не буду.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page