fbpx
Історії з життя
Молодший брат кинув машинку і попрямував в кухню: – Мамо, я їсти хочу! Катя почула, як мама відкрила холодильник і почала щось шукати. «Все одно там нічого смачного немає. Але це шанс зганяти до бабусі». І вона також попрямувала на кухню. Мама вже зварила гречку. Гречку, звичайно, їсти можна, але ж не щодня.

– Мамо, а молока і цукру, – попросив молодший брат.

Він маленький, чотири роки лише, на вісім років молодший. А ще він зведений. У Каті багато братів, але всі вони двоюрідні, а Міша – рідний, татусі різні. У Каті було два тата, зараз – ні одного. Перший живе на іншому кінці міста, до того ж – п’є. Другий – поїхав кудись на заробітки. Тепер – ні тата, ні заробітків. З їжі – одна гречана каша залишилася.

– Мамо, сьогодні неділя, – Катя обняла маму. – Можна я до бабусі Поліни піду?

– Іди, але без ночівлі. До вечора повертайся! Шкільну сумку візьми! Уроки там з дідом зробиш.

– Гаразд, мамо!

Вона кинулася до своєї кімнати, схопила смартфон. Телефон хороший – бабуся купила. І гроші на ньому завжди є – дідусь кладе.

– Бабусю, я до вас зараз прийду! – радісно прокричала.

– Приходь, приходь! – зраділа і бабуся.

– Одягайся тепліше – на вулиці холодно! – в дитячу зайшла мама.

– Мамо, – смикнув її за руку брат, – чому у Каті є бабуся і дідусь, а у мене немає?

– Не знаю.., – розгублено погладила його по голові. – Так буває.

***

Живуть вони недалеко. Бабуся зустріла на порозі, радісно обняла. І почала бурчати, чому джинси брудні, і волосся не мите. Катя, на бурчання особливої ​​уваги не звернула – джинси цілком чисті і волосся вона вчора мила, правда, без шампуню, його просто у них немає. Бабуся чистоту і порядок сильно любить.

Але з цим потім розберемося. Насамперед за стіл. Картопля, варена курка, пиріжки, йогурт, шоколадні цукерки, печиво, яблука, банани. Все, що вона любить.

Наїлася! Тут і дідусь повернувся. Він синові продукти відвозив – Катриному батькові. Того знову з роботи вигнали. Бабуся боїться, що сину їсти нічого. А синку вже тридцять шість років.

У бабусі з дідусем гроші завжди є. Вони пенсію отримують. До того ж дід ще на заводі на верстатах працює, добре заробляє. Правда, останнім часом кашляє і важко дихає.

Дідусь, теж зрадів, обійняв внучку.

– Катю, швидко в ванну! – скомандувала бабуся.

Потім переконалася, що внучка не чує, підійшла до чоловіка:

– Ну, що у нього?

– Сьогодні тверезий. Завтра на нову роботу збирається влаштовуватися. Кудись на вахту.

– Він уже десять років влаштовується. Вдома у нього як?

– Начебто, чисто.

– Гаразд, сідай, їж! Потім за вами обома приберу!

***

Тут митися одне задоволення – і мило приємне і шампунь спеціально для неї, який вона любить.

Після ванни бабуся одягла у все нове і чисте. А той одяг, в якому прийшла, бабуся пере і прасує. І той як новий стає. Тут у Каті одягу ціла шафа, на всі пори року. Одяг їй бабуся красивий купує. Правда, краще по магазинах разом з нею ходити. Якийсь у неї смак дивний.

– Дивись, що я тобі купила! – заусміхалася бабуся.

– Ух ти!

Почалася примірка. Найголовніший оцінювач, звичайно, дідусь. Він завжди правду скаже, личить це чи не личить. Навіть, якщо трохи злукавить, по його обличчю можна визначити, наскільки ця річ йому сподобалася.

– Все сідайте, уроки робити! – скомандувала бабуся

Катя і сама відмінниця, але з дідом домашнє завдання швидше робиться. Він завжди все знає. Напевно, тому Катя і відмінниця.

***

Тільки зробили уроки, у діда на телефоні мелодія заграла. Схопив дід телефон, усміхнувся:

– Здрастуй, доню!

– Тату, ти з моїми сьогодні не посидиш? Нас з Вітею на день народження запросили.

– На котру?

– Приходь на п’яту. Ми до дев’ятої там побудемо.

– Гаразд!

– Дякую, тату!

***

Катя чула розмову і важко зітхнула. Тітка Свєта добре живе. У них з дядьком Вітею і квартира велика і машина хороша. Живуть теж поруч. Сестрі двоюрідній і братам добре – тато є, який завжди поруч. У них завжди все буде. А у Каті тільки на улюбленого дідуся надія. І на бабусю, звичайно, вона її улюблена внучка.

Зібрала бабуся дві величезні сумки з продуктами, і відправила чоловіка проводжати улюблену внучку.

Дід по дорозі знову закашлявся, але випив пігулку  і все пройшло.

Прийшли до Каті додому. Дід заніс до квартири сумки. Як Міша зрадів, одразу почав перевіряти, що в них, хоч дідусь і не його. Схопив йогурт і побіг на кухню.

***

А дідусь до доньки пішов. Там у нього внучка старша і два онуки. Весело дідові. Награвся вдосталь. Донька з зятем тільки о десятій годині прийшли.

– Тату, ми тебе на машині відвезти не зможемо, – винувато посміхнулася донька.

– Та, що ви, – батько почав збиратися. – Всього-то поле перейти.

***

Прийшов додому, відкашлятися не може.

– Що ж вони тебе до дому не могли довести? – обурилася Поліна.

– Вони без машини. На день народження всі ж ходили, – і чоловік знову закашлявся.

– Іди в ванну і відразу спати. У суботу весь день на роботі пробув. Сьогодні весь день і не присів. Як завтра працювати будеш?

***

Чоловік спить у сусідній кімнаті. Вірніше, намагається заснути, але кашель не дає. Поліна перевірила свій тиск – сто вісімдесят. Проковтнула пігулку і пішла спати.

Та хіба заснеш, коли чоловік в сусідній кімнаті все кашляє і кашляє. А голову думки важкі лізуть:

«Раптом з ним щось трапиться! Як я буду на дев’ять тисяч жити? Як Катьку піднімати? На сина надії немає. Колишня невістка – донці зовсім нічого не купує. Вони, схоже, для нас внучку на світ привели. І донька ображається – у неї ж троє.

Тут телефон запищав. донька:

– Мам, тато дійшов?

– Спати вже ліг. Кашляє знову.

– Ви там не хворійте. Я вас люблю!

«Ой, хоч від одного добрих слів дочекалася!»

Поклала телефон, але він знову запищав. син:

– Мамо, я їду…

– Куди?

– На роботу, на вахту. Прямо зараз. Через два місяці повернуся.

– А що за робота?

– Мамо, поки не знаю. Але платити обіцяють непогано. Усе! Щасливо! Цілую! Завтра вранці подзвоню.

Поліна посміхнулася. Що сина хтось образить, вона не боялася, відтоді, як років двадцять тому син став їздити на змагання з самбо. А вже після армії – тим більше.

Чоловік перестав кашляти і рівно дихав. Перед очима образ сина. Тверезий, посміхається, поруч внучка…

«Може все добре буде !?» – майнула радісна думка.

Очі злипалися…

Автор: Олександр Пapшин.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page