fbpx

Молодший все життя був її улюбленцем, жив на всьому готовому, а старший – як відрізана скиба. Зараз батьки постаріли, часто мають негаразди зі здоров’ям – ось і стали проситися в місто. Але, ось що дивно: вони хочуть не до молодшого сина, а до нас. Аргументи мене просто до сліз доводять

Батьки чоловіка живуть в селі – років 20 назад купили собі будинок, а в їх міській квартирі живе молодший син з родиною. Ми все життя по заробітках, а коли повернулися в наше місто, брат чоловіка навіть не дозволив тимчасово речі у них залишити, не кажучи вже про те, щоб запросити пожити доки ми знайдемо собі квартиру.

Довелося кілька років поневірятися по знімних квартирах, поки не відремонтували свою, в якій зараз і живемо. Чоловік з братом практично не спілкується – рідна мама усе життя робила все, аби діти не спілкувались адекватно.

Молодший все життя був її улюбленцем, жив на всьому готовому, а старший – як відрізана скиба. Зараз батьки постаріли, часто мають негаразди зі здоров’ям – ось і стали проситися в місто. Але, ось що дивно: вони хочуть не до молодшого сина, а до нас. Аргументи мене просто до сліз доводять:

— Льошка, – кажуть, – ще молодий. У нього все життя попереду. Нащо ж йому ми? Вони ще пожити хочуть. Рідна мама своїй дитині хоче, якнайкраще. А от ви – інша справа. Ми у вас житимемо. Приймеш, син?

А брат підспівує, мовляв квартира більше у нас, тому ми і повинні їх забрати. А те, що він живе у квартирі батьків, якось повинно було забутись? Кому їх оглядати, як не йому?

Чоловік у мене дуже добрий і совісний, йому матір шкода, і я його розумію. Готова допомагати в міру можливостей, але доглядальницею в своєму домі точно ставати не збираюся. Якби усе було справедливо – інша справа. А так це не діло.

Ангеліна, 49 років.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page