fbpx
Історії з життя
Молодята після офіційного оформлення стосунків у сільраді й скромної вечірки почали жити у свекрухи, але дуже швидко Галина зрозуміла, що так довго вона не витримає. Свекруха все зробила, щоб перетворити життя невістки в її хаті на суцільне випробовування. Галина ледь не щодня тихцем плакала, а Віктор аж ніяк не втручався

Гіркі життєві випробування випали на долю Галини: чужі діти вигнали з хати, та й своїй доньці стала непотрібною.

Галина залишилася вдовою дуже рано, донька ще навіть до школи не ходила. Вона знала свого майбутнього чоловіка, котрий був старшим за неї на кілька років, ще зі школи. Доки вона закінчувала десятирічку, Віктор встиг здобути фах електрика у районному профтехучилищі, влаштувався працювати в місцевій агрофірмі. Чи не щодня, коли був вільний, зустрічав її після школи, розповідав цікаві, але примітивні історії, жартував.

До війська хлопця не взяли, бо мав проблеми. Тож коли ровесники марширували в одностроях плацом, загартовувалися непростими випробуваннями, Віктор жив у спокійному режимі, пересувався за звичним маршрутом: дім – робота – кафе – Галина – дім. Часом дівчині здавалося, що він з роками не мужніє, а залишається тим же школярем. Бо впродовж уже кількох років морочив їй голову – то він одружується з нею, то вже ні. Врешті, коли дівчина зрозуміла, що чекає дитину, поставила його перед фактом, що потрібно оформити їхні стосунки. І тут у житті молодих вперше з’явилася свекруха. Вона була категорично проти, щоб її син одружувався саме з Галиною, оскільки в її планах була інша обраниця, заможніших батьків і на посадах. Жінку не зупиняв навіть той факт, що у сина скоро з’явиться малюк, вона стане бабусею.

За матеріалами – Погляд.

Свекруха влаштовувала єдиному синові вдома ще ті випробовування, хапалася за серце, дорікала, що він хоче, щоб її не стало. І знову почалося те саме – то одружуємося, то ні. Але термін збільшувався, живіт ріс, і Віктор вирішив, нарешті, всупереч материним умовлянням, присилати сватів. У призначений день Галина з матір’ю накрила стіл і чекала Віктора з його мамою. Вони чомусь запізнилися на чотири години. Галина вже не знала що й думати. Але ж гордість не дозволяла піти до батька їхньої майбутньої дитини за поясненнями.

Нарешті, Галя побачила у вікні два силуети. Довгоочікувані гості зайшли до світлиці й почали пояснювати, мовляв, саме сьогодні до них приїхав далекий родич із сусідньої області, котрому потрібна була якась там допомога.

Посидівши неповну годинку, Віктор з матір’ю встали і пішли. Свекруха всім своїм виглядом показувала, що ні Галина, ні її сім’я їй не рівня. «Все-таки було вирішено, що ми розписуємося, але без весілля». Мати дивилася зі сльозами на свою єдину дитину і сумно хитала головою: «Не заздрю я тобі, моя дитино. Наберешся ще лиха з цими новими родичами». Галина притисла її голову до свого кругленького животика, де несміливими поштовхами маля давало про себе знати і заспокоювала: «Матусю, а може все владнається. З’явиться дитинка, вона подобрішає. Зрештою, хіба мені з нею жити…».

Молодята після офіційного оформлення стосунків у сільраді й скромної вечірки почали жити у свекрухи, але дуже швидко Галина зрозуміла, що так довго вона не витримає. Свекруха все зробила, щоб перетворити життя невістки в її хаті на суцільне випробовування. Галина ледь не щодня тихцем плакала, а Віктор аж ніяк не втручався у жіночі справи. Йому, чесно кажучи, було шкода молодої дружини, а з іншого боку – він остерігався маминого нестримного гніву.

З величезними зусиллями Галині вдалося переконати чоловіка поїхати в місто, орендувати там житло. Коли ж про цю задумку дізналася свекруха, знову влаштувала гармидер. І знову Віктор ледь не передумав, але вона сама, залишивши доньку на свою маму, поїхала до міста, знайшла квартиру, роботу і поїхала від свекрухи. Без особливого бажання, але Віктор теж переїхав через певний період за нею. Влаштувався на роботу у РЕМ електриком. Чоловікові пообіцяли на підприємстві виділити невдовзі службове житло. Так воно і сталося…

Але як тільки свекруха зрозуміла, що її син тепер став самостійним, більше уваги приділяє молодій сім’ї, а до неї практично перестав їздити, знайшла спосіб привернути увагу Віктора. Спочатку це були дрібні поломки вдома, говорила, щоб син приїхав, допоміг підремонтувати техніку чи шафу пересунути. Віктор ніколи не відмовляв матері, біг за першим її дзвінком.

Перетягування канату між Галиною і свекрухою тривало кілька напружених років. Віктор від свого підприємства одержав квартиру в передмісті. Вони, наче голуб’ятка обладнували своє перше власне гніздечко: міняли вікна, ремонтували, з любов’ю обладнали кімнатку, куди поселили Стефку, котра вже ходила у третій клас. Але Галину ніколи не покидало відчуття, що головною особою для її чоловіка і досі залишається його мама.

Якось свекруха перейшла всі межі, сказала Вікторові, що занедужала і може в будь-яку хвилину “відключитися”, а вдома немає нікого. Галина прекрасно усвідомлювала, що жінка обманює, адже вона бачила її абсолютно здоровою. Просто свекруха хотіла так прив’язати до себе сина і не давала йому нормально жити.

Галина не стрималася і вперше підвищила голос на чоловіка, сказала все, що про нього думає. Він не чекав такого відвертого опору з її боку. Аж на мить замислився. Спересердя випалив: «Я сюди більше ніколи не прийду»…

Якби ж то вона знала. Віктор справді ніколи не повернувся в їхню домівку. Він поїхав до матері в село, зустрівся зі своїм шкільним другом і зайшли в кафе випити. Один кухоль, другий… А потім і пляшка з’явилася на столі. Після чергового тосту «Будь здоровий!», товариш згадав, що в його хліві пропало світло.

У тому хліві Віктора й не стало…

Віктора провели в останню путь в селі. Відтоді Галина сама виховувала донечку, багато працювала, про особисте життя не думала. Нещодавно їй мало виповнитися сорок років і саме в цей час вона випадково познайомилася із підприємцем Віталієм. Він був уважним, доброзичливим і з добрим почуттям гумору. Це була повна протилежність її Вікторові. Жінці здалося, що цей підтягнутий, колишній військовий чоловік є саме тим, кого вона чекала все життя.

Віталій був серйозним бізнесменом і доволі заможною людиною. Мав кілька магазинів будівельних матеріалів, скромне кафе майже у центрі міста.

Жив чоловік у котеджі, у приміському селі, сам. Розповідав Галині, що йому набридла міська метушня, задимлене повітря. А в селі чисте повітря, фруктові дерева, маленька грядка, яку обробляла наймана сільська жінка.

У Віталія було двоє дорослих синів, обидва мали власні сім’ї. У кожного було по великій гарній квартирі, робота, що дозволяла їм жити безбідно, престижні автомобілі. Та й батько, якщо потрібно, завжди допомагав.

Віталій придивлявся до Галини не довго, жінка просто зачарувала його своєю порядністю, тож невдовзі він запропонував Галині переїхати до нього в котедж за містом.

Вона не опиралася. Бо була ще зовсім молодою, навіть не проти була б подарувати Віталію ще одного сина. Залишила свою двокімнатну квартиру дочці, котра нещодавно одружилася, і переїхала до коханого чоловіка. І все було б у них чудово, якби не його сини і невістки, котрі зустріли її вороже. Вони зрідка приходили в гості, однак при кожному зручному випадку намагалися Галину кольнути словом, дати їй зрозуміти, що вона не повинна бути з їхнім батьком. Говорили різні небилиці про неї батькові. Він заспокоював їх, переконував, що заслуговує ще на особисте щастя.

Синів можна було зрозуміти. Хлопці боялися, що Галина повністю завоює батькове серце, подарує йому дітей, і вони можуть втратити спадщину. З часом стосунки батька і синів ставали чимраз гіршими.

Галина сподівалася, що незабаром Віталій запропонує їй одружитися, але сама заводити розмову на цю тему соромилася. А коханий чоловік не поспішав узаконювати їхні стосунки. Так вони щасливо прожили чотири роки, а потім після чергового з’ясовування стосунків із сином у нього стався криз із серйозними наслідками. Він не міг рухатися, у нього відняло мову.

Пихаті сини зрідка навідувалися до них у заміський будинок, але допомогти Галині доглядати за батьком навіть не намагалися. Говорили, що це вона його довела, вона в усьому винна і нехай тепер доглядає. Галина не збиралася кидати чоловіка, хоча розуміла, що у майбутньому її нічого доброго не чекає. Їй совість не дозволяла піти. Два роки вона доглядала за Віталієм, а потім його не стало. Поховали його з почестями. Сини відразу вирішили позбутися Галини – того ж дня змінили замки, а її з речами виставили за поріг.

Але серед речей не було ні дорогої шуби, яку подарував їй Віталій на день народження, ні коштовностей, ніяких більш-менш пристойних речей. Їй не залишалося нічого іншого, як повернутися у свою колишню квартиру, в якій вона була прописана. Але Стефка із зятем зустріли її непривітно, Галина чітко зрозуміла, що і тут їй не раді.

Але ж жити десь треба було. До того ж вона ще й працювала. Галина терпіла кілька місяців прохолоду доньки і зятя, а потім вирішила поїхала в село, де народилася, де ще збереглася старенька батьківська хата під шифером. Так і жила вона у родинному гнізді, допомагаючи пристарілим сусідам. Оскільки до пенсії залишалося ще кілька років, то влаштувалася санітаркою у місцеву амбулаторію.

Нещодавно Галина зустріла однокласника, який вже багато років самотній. Він кличе Галину жити до себе, але навчена гірким досвідом жінка боїться вдруге наступити на одні й ті ж граблі. Живе спогадами про свого Віталія…

Автор – Адріан САК.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.