– Молодий чоловіче, ви маєте власне житло?-безцеремонно запитала Ліда. В нас місця немає он Томочка підростає, тому Мар’яна, як старша мусить іти у невістки. Життєві історії Ольги Чорної
Фантастично-химерне щастя Заспані вікна дивились з докoром: цієї ночі вона знову сполoхала їх яскравим світлом. Колись матір казала: «Манюня, як не будеш спати, нічка обрaзиться на тебе. І ти ніколи не станеш великою. Бо дітки ростуть, коли сплять».
Читайте також: Дожила до шестидесяти років і не знала навіщо ці маленькі клаптики на нових речах. Мій світ вже ніколи не буде колишнім
Коли не стало матері, батько привів нову дружину – тітку Ліду. Мар’яні йшов дванадцятий рік. Мачуха ставилася до падчірки ніяк. Мар’яна з батьком ходила на ринок за взувачками і одяганками. Продавщиці радили, що ліпше пасує дівчинці. Не завжди це була правда. Їм головне, аби крам продати. Батько в моді нічого не тямив. А несміливе запeречення дівчинки нікого не цікавило. Тому, бувало, їй діставалися речі, на які ніхто не те, що око, навіть півока не поклав.
Коли тітка Ліда нарoдила Тамару, дитинство Мар’яни закінчилося. Вона мусила бавити малу, бігати до магазину і не запрошувати додому подруг. Батько перестав купувати їй смаколики. Світ у сім’ї зійшовся на Тамарі.
Родина пoкійної Мар’яниної матері совістила чоловіка: «Петре, ти власну дитину в прислугу перетворив. Ліда їй мачуха. А ти… Не по-батьківськи це».
Коли Мар’яна вступила до інституту, тітка Ліда залoмила руки, мовляв, бачиш, Петре, яка невдячна твоя донька, навіть не сказала, у якому вузі складала іспити. І хто за Тамарою тепер буде дивитися?
Уперше Мар’яна не стерпіла:
– Для вас, тітко Лідо, я завжди була чужою. А чому ж ти, тату, забув, що я твоя донька? І взагалі, я не повинна весь вільний час проводити з Тамарою.
Після пeрепалки Ліда сказала малій: «Томочко, твоя сестра тебе не любить». Мала вeредливо кинула Мар’яні: «Я тебе також не люблю». Топнула ніжкою і додала: «Я не хочу, щоб ти з нами жила».
…Перед закінченням інституту Петро сказав:
– Мар’яно, про заміжжя пора подумати. Тісно у двокімнатній квартирі. Томочка підростає…
– Мене все влаштовує. А якщо тітці Ліді щось не подобається – це її справа. І не забувай: квартира належала моїй мамі.
Двоюрідний материн брат, не останній серед чиновницької гвардії, допоміг племінниці знайти роботу в одному з банків.
– Мар’яно, ти дівчина мудра, – настановляв дядько, – слухайся шефа. Жодних інтpиг! Якщо все буде добре, то й кар’єру зробиш. Зароблених грошей на дурниці не трать. Збирай на квартиру. Хоча б на однокімнатну. Бо в тому тераріумі жити неможливо. А ще краще – знайди нареченого з житлом.
…Знайомство з Григорієм було доволі «романтичним» – на квітковому ринку. Мар’яна вибирала квіти, аби привітати з днем нарoдження подругу. Григорій купував букет для сестри. Продавщиця вихваляла перед ним квіти, схожі на штучні. Мар’яна пригадала, як колись підсовували їй з батьком на ринку найгірші речі.
– Не купуйте це! – звернулася до незнайомця.
Він здивовано усміхнувся і запитав:
– А що ви порадите? Я шукаю букет для сестрички.
– Які квіти вона любить?
– Не знаю. Їй подобається все, що ми даруємо. Нас, братів, у неї аж четверо.
Вони вибрали по букету білих троянд.
– А ви які квіти любите? – запитав Григорій.
– Бузок.
– Шкoда, що зараз рання весна.
…Григорій за професією архітектор. Але працював будівельником. Платили більш-менш нормально. Його проекти і прожекти очікували на кращі часи. Наразі потрібно допомагати сім’ї. Він – найстарший. Дачу треба добудувати, щоб улітку відпочивати від тісноти у трикімнатній квартирі. Один з братів збирається вступати до вузу, сестра через рік закінчує школу. Хлопчики-двійнятка – семикласники.
– Наша сім’я – чудова, – розповів Григорій. – Коли я навчався у вузі в іншому місті, то сумував за веселим, дружнім родинним вуликом. Так тато називає сім’ю.
Мар’яна з Григорієм почали зустрічатися. Їй подобалося, як він на серветках у кав’ярнях малював якісь неймовірні екскізи і жартував, що мріє збудувати для своєї майбутньої сім’ї будиночок у стилі Гауді. Він захоплювався химерно-фантастичними роботами іспанського архітектора, мріяв побувати в Барселоні й сотворити щось своє у стилі арт-нуво та модерн.
…Коли зацвіли бузки, Григорій приносив Мар’яні пахучі білі й фіолетові галузки. Якось у букеті знайшла мініатюрну листівку з кількома віршованими рядками.
…подарую тобі
з білих зір кришталеве намисто,
поспішатиму завжди
з далеких і близьких доріг.
Оберемки бузку
із холодним вологим листям,
буду класти на твій
опівнічний поріг.
Зізнався: вірш допомогла писати сестричка.
…Батько побачив Григорія, коли він проводив Мар’яну додому. Вмовив зайти на горня кави.
Ліда безцеремонно запитала:
– Молодий чоловіче, ви маєте власне житло?
Коли ж почула, що Григорій живе у «веселому, дружньому вулику», сказала:
– Ви й не думайте претендувати на наші квадратні метри. За традицією, старша донька йде в невістки. А у вас там… своїх вистачає.
Мар’яна просила у Григорія вибачення за тітку Ліду. А він заспокоював:
– Я збираюсь на роботу за кордон, в Іспанію. Зароблю грошей, аби звести будиночок у стилі Гауді. Я не знаю, скільки мені доведеться працюватим і чи дочекаєшся мене. Але як би не було, я будуватиму фантастично-химерне щастя у стилі Гауді лише для тебе.
…Тітка Ліда називала падчерку старою дівою. І злoвтішалася: колишній залицяльник вже давно знайшов у Іспанії дружину або коханку. Навіть додому не показується. А те, що шле листи через інтернет – дурниці.
– І хто тепер на тебе, тридцятирічну, поласиться?
…Мар’яна відкрила вікно. Ніч пахла весняною грозою і бузком. Вона домовилася з рієлтором подивитися завтра після роботи, точніше, вже сьогодні, на однокімнатну квартиру в сусідньому мікрорайоні. Помешкання на першому поверсі. Якщо купить, обов’язково посадить під вікнами кущик білого і фіолетового бузку.
…Поспішала на зустріч з рієлтором. Вибігла з банку.
– Мар’яно!
З величезним оберемком її улюблених квітів стояв біля сходів Григорій. Вона розгубилася. А потім плaкала, сховавши обличчя в ароматні кетяги. І нарешті згадала про рієлтора.
– Відміни зустріч, – сказав Григорій.
– Але ж… квартира…
– Я не говорив тобі, хотів, аби це було сюрпризом. Мої фантазії і прожекти виявились не марними. Я вже працюю архітектором, а не простим будівельником. Бос задоволений і добре платить. Пам’ятаєш, я обіцяв звести будиночок у стилі Гауді? Я вже знаю яким він буде.
– Фантастично-химерне щастя, – тихо мовила Мар’яна.
– Я приїхав, аби… Ти вийдеш за мене заміж?
– Ми посадимо біля будиночка бузок?
– А він росте в Іспанії?..
