Моя донька все зіпсувала, як і завжди. Ні, аби поступитися батьку, створити для нього приємні умови, вона все видала на гора – не хочу його бачити на весіллі.
– Дитино, то ж батько, – прошу її я.
– І що? Я хочу бачити на весіллі людей, яких люблю.
– Чому ти вічно так робиш? Я певна, якби не ти, то все було б інакше.
– Мамо, ти серйозно вважаєш, що справа в мені?
І тоді я сказала, що так, бо саме через Ірину Максим до нас не вернувся.
І було все ось як. Я знала, що в чоловіка є інтрижка. Але вірила, що це перейде, хай вона йому цікава, але через кілька місяців все приїсться і він знову вернеться в сім’ю.
Але не вернувся. Сказав, що буде платити аліменти, але жити з нами не буде.
Я не могла з цим змиритися. Не могла. Ми зустрічалися п’ять років, потім ще шість років жили одружені, доньці п’ять років. Як все це забути?
І я почала діяти – просила аби Максим ходив до доньки, щоб брав її в нову родину і там я просила аби вона розказувала, як я люблю її татка.
– Як татко вернеться, – казала я їй, – то ми купимо тобі найкращу ляльку і світі.
І вона спочатку старалася, але та нова теж була не промах і сказала. що донька залізла в її косметику, а та дуже дорога і хай більше не приходить.
А далі вже Максим не хотів сам гратися з донькою, бо у нього важливіші справи – нова дружина і на вулиці йому не подобається з дитиною гуляти.
Коли ж уже був підлітковий вік, то вже Ірина показувала характер, не хотіла батька бачити, казала, що він аліментами не відкупиться.
На випускному взагалі сказала, що не хоче батька кликати і тільки мої вмовляння подіяли.
– Доню, ви ж перший танець з батьками танцюєте! В тебе є батько!
– Так? А де він? Ти б уже, мамо, могла мені нормального батька знайти, а не цього.
– Доню, тато твій найкращий!
– Я буду танцювати з дідусем.
Тоді я зателефонувала Максиму і попросила зустрітися. Дуже перепрошувала, що донька не хоче з ним танцювати, а з дідусем.
– У неї твій характер, – казала я йому і ніжно усміхалася.
– Це ти її так виховала, – скривився чоловік, –
Як аліменти брати, то тато, а як на випускний прийти, то ні?
– Максиме, я тебе прошу, заспокойся, – я поклала йому руку на руку, – Ми маємо обоє з нею поговорити. прийди сьогодні до нас на вечерю.
Він погодився. Я відправила доньку до мами, а сама приготувала все, як він колись любив, я побачила в його очах, що він скучив за мною.
Але він не прийшов і не подзвонив.
На випускному донька танцювала з моїм татом і виглядала дуже щасливою. А я ні.
І ось весілля. Я певна, що за двадцять років чоловік і жінка віддаляються і у мене є шанс з Максимом. Він розчулиться, згадає, як забирав Іринку з пологового, як ми її купали і все у нас вийде.
Але донька знову затялася.
– Ти винна в тому, що батько не вертався, ніколи не була до нього привітна і вдячна.
– Вдячна? За що я маю бути йому вдячна? Він ніколи не ніс за мене відповідальність, мамо, отямся. Платив лише аліменти, а все інше давав дідусь і бабуся.
– Як ти заговориш, коли ми знову будемо разом?
Донька так глянула, наче не вірить, що це можливо. Але я певна, що все вийде, адже Максим не має спільних дітей з цією. Тому її весілля – то мій шанс на щастя! Чому донька цього не розуміє і як мені її переконати, що треба нарешті мені допомогти?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
