fbpx

Моя свекруха завжди була розумною жінкою і стосунки у нас завжди були чудові. Коли ми розійшлися із чоловіком, вона залишилася гарною бабусею, я з нею продовжувала спілкуватися.

Коли Ярослава Михайлівна почала здавати, ми з донькою їздили до неї прибирати в квартирі, привозили продукти, потім вже провідували у стаціонарі.

Не знаю, як з нею спілкувався мій колишній чоловік, а її син Сергій, поганого вона про нього нічого і ніколи не говорила, але якби він бував у неї з ліками, то я б явно бачила.

У результаті одна з квартир за заповітом переходить мені, одна – доньці, заміській будиночок теж доньці.

Колишньому чоловікові мама лишила машину, яку колись йому купила, але без переоформлення.

Але Сергій з цим змиритися не може і подав до суду на нас із донькою, щоб визнати “неправомірними спадкоємцями”.

Які в нього аргументи я так і не зрозуміла, на суді дізнаюся. У доньки до цього були певні ілюзії: “От ти кинула мого тата, я росла без батька”, – а тепер тільки: “Як ти з ним стільки років прожила?”

Тішить, що хоч тут Сергій позитивно вплинув на доньку – покращив мої стосунки з Веронікою у її непростому віці(14 років, це вам не жарти).

You cannot copy content of this page