Моя свекруха зі сторони, так не жінка, а просто золото. Все що має, та навіть, того, що й сама не має, вона тягне до нас. Повні торби продуктів, гроші, які заробляє, навіть техніку, яку в кредит бере – все нам. От тільки саме через оцю її старанність я нині у дуже скрутній ситуації. Прошу її не робити такої послуги ведмежої, адже її син геть зледачів, а вона ще й ображається. “Невдячно”, навіть мама мене рідна назвала.
Ще у перші місяці наш із чоловіком шлюб пройшов через дуже велике випробування недугом свекрухи. Майже одразу після нашого весілля мама чоловіка злягла.
Тоді, мій Матвій сказав, що зрозуміє. якщо я піду, адже я була молодою і не повинна була б покласти молоді роки на догляд за чужою для себе жінкою. Але я не мала навіть думки у голові такої. Я кохала свого чоловіка, а його мама мене ще до недуги прийняла тепло і називала донечкою. Хіба ж не обіцяла я перед вівтарем, що буду з ним і у добрі часи і в такі?
Чоловік пропадав на роботі, не бачив ні сну ні дня, все аби заробити зайву копійку. а я займалась свекрухою: возила по спеціалістам, доглядала. робила все, що нам рекомендували і навіть трішки більше. П’ять років знадобилось. аби вона ступила перший крок самостійно. Зрештою, вона одужала на стільки, що повернулась на свою стару роботу де на неї чекали з нетерпінням і переїхала від нас до себе.
І от, з першої ж своєї зарплатні вона принесла нам повні торби продуктів і гроші:
— Я ніколи не зможу віддячити вам за те, що ви для мене зробили. Прийміть хоч це на знак моєї неймовірної вдячності.
Тоді я ті гроші відсунула і ще й образилась на свекруху. а от мі чоловік узяв їх раденько. Коли я пізніше йому дорікнула він із здивованим обличчям відповів мені наступне:
— Я знаю, що для мами та сума не значна. Їй легше від розуміння того, що вона меже нам хоч так віддячити, то чого я повинен відмовлятись. Чи ти ще місце маєш де просто так тобі такі суми приносять?
От відтоді це і почалось: паломництво свекрухи у наш дім із торбами продуктів. техніки і грошей. Мені всі заздрять, свекруху “золотою” називають і кажуть, що я повинна радіти.
От тільки оті всі “дари”, поставили мою сім’ю на межу існування. Чому? А того, що мій колись амбітний і трудолюбивий чоловік зледачів до трутня. якому і в магазин не треба йти, адже все мама принесе і подасть, ще й слізно дякуватиме. що узяли.
Не раз говорила зі своїм чоловіком, що той мусить роботу шукати і повинен братись за голову. але у нього відповідь одна:
— Тобі чогось бракує, жінко? У нашому домі є нестача чогось? Чого ти репетуєш?
Зі свекрухою говорила, пояснювала, просила припинити все це, але та аж розплакалась від досади і образи.
— Я ж від усієї душі. Чого ти так усе це сприймаєш? Ви так баато для мене зробили, життя не вистачить, аби я змогла повернути хоча б дещицю того чим вам завдячую.
Коли я мамі пожалілась на цю ситуацію вона мене назвала “невдячно”. Говорить. що так, як пощастило мені не кожному випадає і що я нічого окрім глибокої вдячності свекрусі не повинна і говорити.
Поясніть, може я чого не розумію? це тільки у моїй голові ця ситуація неприйнятна, чи як?
Головна картинка ілюстративна.
28,10,2023
