Справа в тому, що я вигнала чоловіка після того, як він почав використовувати руки не за призначенням.
Ще тоді жив мій тато, то він швидко показав Володимиру, що таке замість жінки стати до чоловіка, а мені тоді сказав таке:
– Як передумаєш, то після першої сварки підеш за ним з дітьми і назад я тебе не прийму.
На той момент у мене було двоє дітей, дві дівчинки. Звичайно, що бували часи, коли Володя просто на колінах приповзав миритися, то серце у мене тьохкало і я думала, що сама чоловіка спровокувала, довела…
Варто просто мочати, нехай одразу лягає спати, а зранку теж нічого не говорити і тоді він дуже добрий чоловік.
Але слова батька мене зупиняли. Справа в тому, що ми тоді жили поки у мене, планували будувати свою хату, а тато був агрономом і мав дуже добру зарплату і зв’язки, коли за якусь свиню з ферми можна було привезти машину цегли в доброму стані, а не колоту та побиту, як то бувало зазвичай.
Отож, я подумала, що тато має рацію і краще я буду жити в теплі і добрі, ніж з чоловіком на якому треба здувати пилинки і догоджати.
Доньки мої виросли, скоро ми самі стали жити в нашій хаті, бо батька не стало.
Я працювала на фермі і сякі-такі гроші були, та й Володя про дітей завжди пам’ятав і давав їм гроші на одяг або вони просили дати на солодощі… Навіть після одруження з іншою жінкою, Володя давав нам гроші.
Доньки виросли і я дуже тішилася, що вони в мене гарні і веселі дівчатка, була певна, що вони швидко вийдуть заміж і я скоро буду няньчити онуків.
Старша Мар’янка не підвела і в двадцять років сказала, що при надії і треба робити весілля. Все було зароблено, як вона хотіла, Володя допомагав та й я щось відкладала на таку подію…
Пішла Мар’янка в невістки, але скоро прийшла назад до мене.
– Свекруха мені вічно робить зауваження, а Вадим не стає на мій бік. Нащо мені такий чоловік здався?, – казала вона і я доньку жаліла та няньчила онучка Василька.
Через рік молодша моя донька Леся теж сказала, що при надії і треба робити весілля.
Прийшлося позичити гроші, але весілля було зроблене. Вона теж пішла в невістки і я вже її просила:
– Лесюню, ти ж маєш спокійніший характер, ніж Мар’яна, тому будь лагідна до нових родичів, пам’ятай, що лагідне телятко двох маток ссе.
Слава Богу, що донька мене послухала і все у неї тоді було добре.
Але Мар’яна покрутилася у нас, а потім і каже:
– Мамо, я їду на три місяці на ягоди на заробітки. Побудете з Васильком?
Як не побути? Та радо, тим більше, що я практично його бавлю і годую. Але після того терміну, донька приїхала ненадовго, привезла дитині всякого одягу і купила колясочку-велосипед і каже, що там краще працювати, і вона планує їхати ще.
І почала вона так їздити на заробітки, що дитина б і забула, як вона виглядає, якби не телефон та відеозв’язок.
Але на тому мої біди не скінчилися, бо не минуло і п’яти років, як моя молодша донька прийшла до мене з онучкою:
– Не можу більше всім їм догоджати, а вони мене за ніщо мають. Я краще буду сама.
І переговорила з сестрою та поїхала до неї на підмогу.
І вони вже собі разом роблять, вкладають гроші в нашу хату, ми поробили ремонти, нічого не кажу. Але справа в тому, що мої діти й не планують вдруге будувати родину! А дітей просто залишили на мене, наче вони ще дівчатка мої, а діти то теж мої.
Діти мене не слухаються, капризують і я часто не можу дати собі з ними ради. Я дуже стомилася і не розумію, чого на старості я маю отак крутитися, бо повірте, дітей бавити, то є найважча робота.
Як мені доньок нарозумити?
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
