fbpx
Історії з життя
Можете вірити, можете ні, але вся ця історія відбувалась на моїх очах. І, як після цього не повіриш в дива і віщі сни

Можете вірити, можете ні, але вся ця історія відбувалась на моїх очах. І, як після цього не повіриш в дива і віщі сни. 

У подруги собачка віджила своє. З цуценятка її няньчили. Улюблена. Половинки серця, вважай, не стало, і подруга моя від горя злягла, так, що вже й не вірили, що виживе. Діти світу білого не бачать. Матері гірше і гірше, а чим допомогти? Лікарі тільки руками розводять, мовляв вона сама собі гірше робить. А вона лежить в стінку втупилась, не їсть навіть. за матеріалами

Ось тоді-то дочка подруги і пішла на те місце під березою в саду, де собака свій останній спочинок знайшла, розплакалася, розговорилася з собакою, як з живою, і давай її дорікати: що ж ти робиш? Як ми тебе любили! Мама ще така молода – жити й жити. Як же ми без неї? Не забирай її з собою, будь людиною!  А сама плаче. Увечері мені все розповідає по телефону і каже, що якщо вже сама пішла туди домовлятись, то і у неї теж дах їде. Ну, а що я?

Чергові фрази співчуття … Що ж ми можемо ще зробити?

Через кілька днів на світанку –  дзвінок у двері. Хто там? Мама – власною персоною: бадьора, ділова, весела

— Так, каже, діти, сьогодні вночі до мене уві сні приходила Євочка. Сказала, що вона до нас повертається.Сказала, що через місяць потрібно щонеділі їздити на пташиний ринок і шукати жінку з цуценятами. Жінку звуть Емма, а її собаку – Ева. Порода? Не сказала. Головне: господиня Емма.

Розповіла моя подруга дітям все це, переодяглася, зібралася, і помчала у справах, ніби й не хворіла. Дочка дзвонить мені: допоможіть мати умовити  до спеціаліста сходити.

— Це ж занадто, аби собака з того світу вказівки давала.

А я вже на той час всю історію про сон з перших рук почула, подругу своїми очима бачу – живу і здорову , слава тобі господи! Ну, і кажу доньці: вам не догодиш! Як було – погано, як є – гірше.

А далі, як місяць пролетів, щонеділі подруга з ранку і до ночі  базар обходить. Коли одна, коли зі мною, коли з дочкою. А господині Емми з цуценятками немає. Подруга вже й розкисати почала.

Того дня пішли ми з нею на останнє коло, під кінець базару. Всі ті ж самі стоять. Я подругу аби та геть духом не пала в кафе запросила. Сіли, я  меню вивчаю. Піднімаю очі, а подруга рукою позад мене тицяє і слова мовити не може.

А на стіні оголошення висить. Жінка Емма цуценят роздає.

Набрали номер, а господиня повідомляє, що всіх цуценят роздала: Тут у подруги реально починається істерика:

—Як продали? А я? Там була моя мені моя собака уві сні сказала з того світу . Її Євою звали.

Господиня замовкла на якийсь час, а потім попросила все ж приїхати. Є одне цуценятко Євою звати. Собі залишили …

Господи! Не чуючи під собою ніг, стрибнули в машину і мчимо за адресою. Знайшли.

Вийшла господиня з коробкою, в сумці. Подивилася на цуценя, на подругу. А та слова мовити не може, ридає.

Сіли в машину, їдемо, а коробка відкрилася, цуценятко вилізло і давай скиглити, та так голосно! Аж плаче, аж слізки капають!

Подруга обіймає цілує теж плаче. Я машину зупинила, дороги не бачу.

— Ну, що, кажу, дівчата, зустрілися?

— А ти мені не вірила, що вони завжди повертаються до тих, кого люблять.

Фото ілюстративне firestock.ru