Ми з Сашком познайомилися в Мережі і вже за два місяці жили разом. Я просто вся від щастя світилася і не уявляла свого життя без нього.
Не можу описати, як це бути біля нього! Це так, ніби ти дихаєш на максимум, відчуваєш все на сто відсотків, відчуваєш себе такою живою і справжньою, як ніколи і ніде. Розумієте, що все справжнє – вдома, з ним. Але того часу так мало, бо більшу частину часу треба марнувати на роботу і сон…
Хотілося просто аби він поклав мене собі в кишеню і я завжди чула той стукіт серця і його сильні руки…
Так, я помічала деяку дивну поведінку на вихідних, але ж ми були такі молоді і він казав, що всі його колеги отак собі розслабляються.
– Всі це роблять, Насте, всі. Одні йдуть в бари, щоб набратися, а я просто отак собі розважаюся. Тут нема нічого небезпечного. Це просто підіймає мені настрій і я не чую, як ниє спина та руки від роботи.
Ні, це мене не насторожило, бо я одразу почула головне – мій коханий надто багато працює, його болять руки і спина, тому я маю подвоїти свої зусилля і приносити в родину більше грошей!
Такий стимул приніс мені бажане – на роботі почали вважати мене дуже відповідальною людиною і дали кілька проектів, які я успішно виконала.
Згодом я стала заробляти в два рази більше, ніж на початку нашого спільного життя, але Сашко й далі жалівся, що бути будівельником не так весело, як мені сидіти в офісі. Тому я його просто не розумію. Він дратувався і я його перепрошувала і давала йому гроші.
Я знову працювала ще більше і розуміла, що ті кілька годин в добі. Де ми разом з ним – це так мало і ще й він не завжди в адекватному стані.
Я вирішила, що поговорю з ним і пошукаю йому якусь іншу роботу.
– Сашко, у нас є вакансія на водія. Там не так важко працювати і тебе нічого не буде боліти.
– Ти на що натякаєш? Ти думаєш, що у мене залежність? Так всі роблять і не роби з мене те, чого нема.
В результаті я отримала лише сварку і картала себе, що не знайшла потрібних слів аби донести до коханого, що турбуюся про йог здоров’я. Мене не хвилювали його перепади настрою, я переживала за спину…
Досі себе картаю, що так невчасно вирішила привести на світ донечку. Якби тоді не прийшлося покинути роботу та піди в декретну відпустку, то Сашко не почав би працювати в два рази більше і в два рази більше стомлюватися.
Згодом йому вже треба було все більше і більше засобів для розслаблення…
Кинулися на допомогу його батьки. Почали возити всюди, шукати на те раду.
Але все було марно.
Ось зранку він клянеться і божиться, що ніколи і нізащо, а ввечері бере з моєї картки гроші! Дитячі гроші!
Я знала, що йому зле, то як я могла його покинути? Я робила все і стукала в усі двері аби йому помогти.
Вже його батьки опустили руки, а я все борюся за своє кохання!
Мама з татом забрали Соню до себе, бо кажуть, що всяке можна очікувати від такого татка. І це мене ображає, бо я її мама і люблю свою донечку. Так, мені зараз важко і працювати і її доглядати, але ж все налагодиться.
Я вірю, що коли у нас вдома буде достаток, любов та злагода, то Сашкові не треба буде нікуди тікати в примарні світи. Він одразу ж одумається і ми будемо справжньою родиною.
Просто мені треба заробити грошей, а не вислуховувати якісь повчання від людей, які нічого в житті не пройшли, окрім історій в книжках!
Фото Ярослава Романюка.