Мусила я йти зятя перепрошувати, бо мусить хтось бути мудрий та думати не про гордість, а про те, що треба зберегти родину. хоч, по великому рахунку, він в тому винуватий, що Іринка так вчинала. Зараз ви самі зрозумієте, що від доброго чоловіка ніхто не гуляє

Отож, Михайло, Іринчин чоловік вже п’ять років, а толку з того ніякого, бо основна моя до нього претензія, що нема у них дітей. Спочатку вони мені нічого не говорили, а потім донька прийшла вся дуже засмучена.

– Мамо, я дітей мати не можу, – каже мені.

– Хто тобі таке сказав? – я не могла повірити, що це правда, адже у нас в роду, навпаки, по троє-четверо дітей, – То вся справа в тому Михайлу, а на тебе спирає!

Вже я тим зайнялася і знайшли таки ганж в ньому, а не в моїй дитині, то хай він дякує Богу, що вона з ним стільки років прожила.

А те, що їй стало нудно, то хто тому винуватий? Сам їй сказав, щоб вдома сиділа.

– Я на нашу сім’ю зароблю, – казав він Іринці .

Але ж як він заробляв? Та працював далекобійником, тому мав навіть закордонні поїздки, а то ж не день-два.

От Ірі й стало за стільки років нудно, і я її прекрасно розумію, бо без дітей таки різні питання лізуть в голову, як от – навіщо такий чоловік біля тебе?

І тут вертається Михайло з відрядження, а вона з сусідом. Той давай там на весь під’їзд стосунки виясняти. Не міг то все тихо якось зробити? Що за людина така?

Доньку мою відправив до мене, та богу духу не винна, а він з нею отак? Я розумію, трохи погарячкував і досить. Але той давай до суду подавати і так вже виходить, що Іринка не має права ні на його квартиру, ні на машину, бо то все було ще до неї куплене. Я консультувалася з адвокатом і він підтвердив, що претендувати їй нема аж на що, хіба на меблі, які вони купили та ремонт, що переробляли кухню.

Це вже геть ні в які рамки, бо моя дитина п’ять років була вірною і люблячою дружиною і така їй віддяка?

– Доню, ти йому скажи так – хотіла я дитинку і все, а ти як не можеш, то мусила піти на такий крок.

Вона не хотіла довго таке казати, а, коли наважилася, то вже було пізно. Я не знаю, як так сталося, але він зійшовся з тієї сусідкою, що застав чоловіка і так вже вони якось зійшлися, що та виявилася при надії. він їй не повірив, сказав, що вже був на огляді і там йому сказали інше. А вона тоді не довго думаючи та його за руку і по тих всіх спеціалістах.

І от на те моя Іринка й приходить.

– Ти дітей мати не можеш, а я хотіла дитинку, тому й пішла з сусідом. Я заради тебе це зробила, щоб родину нашу зберегти!

– Родину зберегти, – він аж зблід, – А те, що ти мене з матір’ю обдурили на рахунок моїх результатів, то як називається? Через вас я мало не розійшовся з Лесею! Йди з перед очей!

Вона до мене та давай те все розказувати. А я їй кажу:

– Доню, ну чому тебе всього треба вчити. Ти не могла сказати, що й лікарі помиляються, а ти тут до чого? То ж не ти сказала, а таке написали в лабораторії, а лікар потрактував.

Бачу сама, що мушу втрутитися, бо так і пропаде й квартира, й машина і зарплата добра.

– Михайле, та що в житті не буває? Головне, що Іринка тебе любить і тобі всі ці роки доказала, що готова була бути з тобою, навіть, від дітей відмовилася заради тебе. А тепер, ти їй отак віддячуєш? Ти совість маєш?

Закрив перед моїм носом двері і все. Я не розумію, чому він так себе невдячно веде!?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page