Ми дуже гарно проводили час: пили чай, говорили про життя, а вже під вечір приходили друзі моєї онучки. Ну так можливо до цього часу частина страв уже була трохи розібрана, ну але ж це не привід засмучуватись

Дивлюсь я на неї здивовано, а онука ніби нічого не розуміє. У мене вже гості скоро на порозі, а вона чашку чаю взяла і пішла книжку читати.

Я ж стою і ледь не плачу, бо просто не знаю за яку роботу спершу хапатись. До неї:

— Ти хоч у магазин сходи, продукти придбай. Жарт чи що, я сорок чоловік покликала.

А та на мене дивиться і спокійно:

— Добре, але ти, бабусю, будь ласкава мені грошей дати, бо в мене зарплатня не скоро.

Потрібно розповісти що у нас із онучкою є одна особливість: ми з нею народилися в один день. Якщо чесно, то для мене це був справжній подарунок долі, адже день народження у нас був спільний, святкували ми його завжди разом.

Ще поки вона була геть малою, то моя донька організовувала один спільний стіл. Збиралися мої подруги, донька запрошувала своїх друзів, кумів.

Моя внучка теж була серед нас, їй було весело, а коли підросла і донька моя у свою квартиру з’їхала, готувати на свята почала вже онучка.

І це стало доброю традицією між нами: готуватись до спільного дня народження. Починали ми все із покупок. Я складала меню коригувала, адже гості різні і треба враховувати смаки всіх.

Мої подруги не їдять оці всі новомодні суші чи там якісь незрозумілі закуски. Їм потрібні традиційні салати, домашні пироги, печиво смачне. Це ж нічого такого, можна приготувати і те і інше.

Уже на сам день народження я займалася найголовнішим – запрошувала і приймала гостей. Ну, з самого ранку приходили мої подруги.

Ми дуже гарно проводили час: пили чай, говорили про життя, а вже під вечір приходили друзі моєї онучки. Ну так можливо до цього часу частина страв уже була трохи розібрана, ну але ж це не привід засмучуватись.

Та й онука молода. Швиденько все прибрала, доставила тарілки, салати нові поставила, і все знову виглядала чудово. Та й скільки там у мене гостей – 10, ну інколи 20 подруг. там і готувати нічого.

Однак, щось змінилося в моїй онуці коли я їй виповнилося 25 років. Почали вона казати що так не годиться і ми повинні розвести у часі наш день.

Однак скажіть, як то розвести у часі якщо народилися ми 15 числа? Саме тому і цього року я запросила своїх подруг як звикла на самий ранок десь о 10:00 повинні були всі зібратися.

У переддень думала онука буде готувати, а вона нічого не робить. Я вже хвилююсь, як не як а в мене ювілей і я вже давно запросила гостей.

А онука і не рухає справ. А потім взагалі взяла чашку чаю і навіть не підходячи до кухні пішла читати книжку в гамаку. Я нічого не розуміла, час ішов а вона до магазину не йде, їсти нічого не готує

Питаю її ми взагалі святкувати будемо.

— Ні, – каже вона спокійно.

Я нічого не розумію: гості завтра прийдуть з самого ранку, а в нас і кіт не валявся, навіть у домі не прибрано. Так я запросила своїх подруг тому що ми завжди так робили. Ну вона ж прекрасно знала, що вони прийдуть ,чому мовчала до останнього дня?

Могла б хоча б попередити, а не влаштовувати мені отакий сюрприз. Знаєте, у 60 не надто набігаєшся і не встигнеш усе приготувати, що звикла бачити на столі.

Але, зрештою, мусила я все робити сама нашвидкоруч. Готувала хоч щось бо ж не було в мене, ні фінансів, ні фізичної змоги це все зробити так швидко як треба було б.

Звісно, свято було зіпсовано. Чи то жарт, одній людині на сорок чоловік приготувати? Та й не готова я була до таких витрат. Ви ціни бачили? У магазин, хоч не заходь, шматочок сиру хорошого аж 100грн.

Відтоді ми більше не святкуємо разом. Онука десь зникає ще за тиждень до дня народження, а я збираю своїх подруг в окремому кафе.

Звісно, усіх запросити не можу, тільки найближчих. Та й двох, трьох мені не завжди сила нагодувати, і так залишаю одну зарплатню на те святкування.

Та що прикро: на мене онучка досі ображена, хоча ображатись я повинна, бо то вона мене у таку ситуацію незручну поставила. Я ж тоді готова була крізь землю піти, коли мені подарунки дають, а я на столі лиш картоплю і салат з капусти маю.

Жалілась доньці, але підтримки не отримала. Бачте, вся рідня підтримує чомусь, саме онучку. Мовляв, я дуже негарно робила запрошуючи в такий день гостей на приготовлені нею страви.

Як їх слухати, то виходить. що я і мої гості онуку об’їдали і що вона мені мовчала, бо любила і не сміла перечити, а повинна була давно тут тему підняти і розділити святкування.

Але ж я нічого поганого не хотіла, просто звикла. Зрештою, вона моя онука, ми святкуємо все разом. Ну що тут такого, хіба важко було раз на рік приділити час родині і своїй бабусі?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page