Надійка до ворожінь ставилася досить скептично. Але Соломійка сказала: це просто данина традиції. Богданка була дуже цікава до всього таємничого. Так як ворожити першокурсниці педучилища не вміли, то покликали старшокурсницю Валерію.
Вона навішала наївним дівчаткам локшини на вуха, що походить із родини потомственних знахарок, що дар отримала від прабабусі, яка передала їй таємні знання ще в тринадцять років, і тільки тоді дух старенької відлетів у відчинену кватирку.
Лера сказала дівчатам купити натуральну каву, що була в ті часи надзвичайно дефіцитною, бо збиралася ворожити на кавовій гущі.
Дівчата пів Львова сходили, поки її в якогось перекупника купили. Бо ж Лера наголошувала, що ячмінна з цикорієм не годиться для такої серйозної справи. Карти дівчина обіцяла принести свої. Але ж не будуть вони смакувати каву без цукерок і тістечок.
Перед святом не годиться скупитися. Та й без свічок яке ворожіння? Їх також була проблема купити. Дзеркала позичили в інших кімнатах гуртожитку. Ще дівчата витрачали свої стипендії на дефіцитний коньяк, який знайшли аж в привокзальному буфеті, бо Лера заявила, що відункам завжди віддячують за роботу, що їй смакує кава з ложечкою коньяку, який вона потім забере з собою.
Нарешті настав вечір перед святом Андрія. Кімната для магічного дійства була готова. Поки заварювали дорогий духмяний напій, для розігріву Лера розкинула карти. Усім дівчатка випало знайомство і кохання з брюнетом, шатеном, блондином, але Надію чекала розлука, Соломію – зрада, а Богдану – одруження. Потім новоспечена хіромантка наворожила, що Надійка пізно вийде заміж за багатого чоловіка, Соломійка пробачить колишнього хлопця, а Богдана – розлучиться.
Настав приємний момент, коли сервірували стіл і випивали ароматний напій з цукерками й тістечками. Хоч трійка наших дівчат була дещо збентежена своїм майбутнім, але від випитої кави з чайною ложечкою коньяку(тільки третьокурсниця Лера, яко старша, дозволила собі аж три ложечки) вони збадьорилися й повеселіли. І почалося вгадування майбутнього для кожної. На блюдці, дні чашки Надії було видно і гарний будинок, і авто біля нього, і двоє дітей, Соломії судилися подорожі з чоловіком і сином, Богдані – висока посада.
Як виглядатиме суджений, мало показати дзеркало. Вимкнули світло, дівчатам стало трохи моторошно від полум’я свічок і тіней, та все ж кожна «побачила» свого чорнявого, русявого, білявого.
А далі Лера вирішила викликати духів родичів і відомих людей. Її цікавила вже не доля дівчат, а хто поцупив у неї хутряну шапку із чорнобурки. «Дух» стукотом мав відповісти, на якому поверсі зловмисниця. Магічне дійство проходило на другому поверсі. Дівчата ніби почули стукіт на верхніх поверхах, страшенно перелякалися та зчинили такий лемент, що прибігла коменданта.
Коли вона побачила, чим займаються комсомолки(йшов 1988-ий рік), майбутні виховательки підростаючого покоління, доповіла, куди треба. Це ж неприпустимо майбутнім педагогиням, які мають виховувати дітей в матеріалістичному дусі, вірити в потойбічних духів. Дівчат виключили з тої обов’язкової для радянської молоді організації, «попросили» з гуртожитка, казали дякувати, що не виключили з педучилища. Вони пішли на квартиру, яка коштувала всю їхню стипендію.
До третього курсу подруги познайомилися з хлопцями, щоправда, карти трохи «помилилися», бо Надійка покохала русявого, та його призвали в армію. Соломійка, побачивши свого чорнявого з іншою, не хотіла слухати його пояснень, бо ж все збувається: зрада наяву. Богданку хлопець покликав заміж, але вона вирішила обманути долю, бо навіщо одружуватися, а потім розлучатися.
На останньому курсі нерозлучна трійка подруг була на педагогічній практиці в одному дитсадку. В колективі вже спокійно говорили про Андріївські вечорниці. Ми всі тоді жили в іншій державі – Україні – і насолоджувалися свободою.
Дівчата почали доказувати своїм наставницям, що вони ворожили перед святом Андрія – і все збувається. Няня старшої групи і роками сама вже старша жінка сказала, що й вона вміє ворожити з дзеркалами, свічками й чарівним порошком. Подруги вирішили ще раз пізнати свою долю від досвідченішої ворожки.
І цей день настав. У дітей був сонний час до 15:30. Щоб відтворити обстановку ночі дівчатам(серед них була і я), запропонували спуститися в підвал. Ми йшли дуже обережно з притиснутими до себе дзеркалами. Єдина свічка в руках ворожки була безсила перед темнотою.
Жінка підходила до кожної з нас, проказувала якісь дивні слова, які закінчувала свистом, від якого в мене по тілу поповзли мурашки. Наостанок вона проводила своєю рукою по нашим обличчям. Я тут описую тільки мої відчуття, дівчата про свої не признавались.
Нарешті нам дали наказ піднятися східцями наверх і глянути в дзеркало: там побачимо судженого. Я міцніше притиснула дзеркало до себе. «Ну його, те ворожіння. Нізащо в світі не хочу нікого побачити». Так як я йшла останньою, з-за спини Соломії в її дзеркалі я побачила якогось бороданя. І тут нас зустрів такий регіт вихователів і нянь, що ледь не розбудив дітей. Здогадайтеся, чому.
