Ми йшли зі знайомства зі сватами додому і мій чоловік був просто як чорна хмара. Я це списала на те, що він нашу донечку завжди дуже любив і леліяв, тому йому важко зрозуміти, що вона вже не те беззубе дівчатко з п’ятьма косичками, а доросла жінка, яка хоче створити свою власну родину

Не скажу, що мені зять сподобався, ну, наче милий, любить Іванку, але от сваха майбутня! Весь вечір розказувала, який у неї Леонід розумний, гарний, успішний і як йому треба аби жінка біля нього була відповідна.

Це було аж смішно слухати, бо ж ти, жінко, в міській раді секретаркою працюєш. А не мером міста, зате гонору, як би була заступником мера.

Чоловік мовчав на все це і тільки дивився на доньку, що вона вся дуже щаслива і ще сильніше зціплював зуби.

Іванка вже жила разом з Леонідом рік і не питала у нас дозволу, бо ж зараз усі так роблять – випробовують себе в побуті, як вона каже. Сергій на це мені таке був влаштував:

– Що? Мою доньку ще мають протестувати? Мою донечку? Та я не знаю, що йому зроблю, як він хоч волосинку з її голови зламає!

– Та заспокойся ти! Наче молодим не був!, – кажу я йому, – забув де ми зустрічалися? То тепер подумай чи хочеш того своїй доньці.

– Я тебе одразу вирішив за дружину брати, – бурчав Сергій, але я як згадаю той гуртожиток малярів-штукатурів, а особливо туалет.

Коли Іванка сказала, що Леонід їй освідчився, то чоловік трішечки краще став спати і аж наче його відпустило якесь напруження, але сьогодні за знайомством з батьками він знову був не у настрої.

– Що тебе гризе, – питаю я його, щоб хоч якось розрадити.

– Ти бачила його матір? Я впевнений, що вона ним керувала, керує і буде керувати.

– А що в цьому поганого? Син поважає матір – радіти треба.

– Ага, це не той випадок. Це така людина, що буде в їхню сім’ю лізти в будь-який час доби, от повір мені на слово. А все через тебе, бо ти доньці дозволила з ним жити!

– Знов за рибу гроші!, – вигукнула я, – вона вже доросла, двадцять вісім років, чоловіче.

Почали ми готуватися до весілля, купили сукню, замовили все від торта до музик, як приходить Іванка вся сама не своя.

– Мамо, Леонід мене кинув, – каже і не може повірити, що це правда, – Каже, що йому хтось надіслав конверт з фотографіями, де я з іншим. Мамо, це такий неякісний фотошоп. Як він міг такому повірити?

Я обіймала доньку і не знала, що й робити: йти до Леоніда та йому все пояснювати. Казати аби чоловік йшов до сватів, що робити, якщо гроші на завдатки вже витрачені і не малі! Я з тремтінням в ногах чекала, що прийде з роботи чоловік і дізнається, що всі його заощадження отак пішли за вітром.

Скрипнули вхідні двері і я вся стерпла.

Чоловік глянув на мене і на доньку.

– Що сталося?

Я почала розповідати і була просто вражена реакцією чоловіка. розумієте, з кожним словом його лице світліло, напруження наче покидало його тіло, руки розслабилися і він весело засміявся!

– Боже, дякую Тобі!, – він обійняв нас, – Господи, дякую, що ти нас вберіг від такого зятя і таких сватів.

Ми дивилися на нього з осудом, а він аж танцював.

– Донечко, невже ти хочеш аби твоя свекруха вирішувала, де ви буде відпочивати і як назвати вашу першу дитину, в якій садок її віддавати і які шпалери клеїти в домі? Доню, він кроку без матері ступити не може, а ти хочеш за нього заміж?

Я не була такої думки, як чоловік. але раділа, що хоч все якось не загостюється. Ми трохи завдатку вернули, лиш плаття лишилося. Донька ще переживає це все, але от мій чоловік аж світиться від щастя.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page