Ми коли зі Степаном одружились, то жили коло батьків моїх. А навіщо кудись переїздити. Будинок власний з гарним подвір’ям у столиці не в кожного така розкіш. За роки ми тут побудували два будинки, один в оренду здаємо, а в другому живемо. Думала, що так воно і буде, аж поки мами моєї не стало. тут про себе мої брат і сестра нагадали.
Так склалось. що я ніколи із батьківського дому і не переїздила. З чоловіком навчались у столиці, то жили коло батьків моїх. тут і роботу знайшли, а далі вже й діти пішли. Мама з татом у мене дуже добрі і хороші люди були. Чоловіка мого, мов сина рідного прийняли і ніколи в стосунки наші з ним не втручались.
Разом із татом мій Рамка і дім вибудував і ремонти зробили. Згодом, коли до столиці почали люди на роботу їхати масово. то вони й кухню літню перебудували під будинок. Той дім ми вже багато років в оренду здаємо.
Усе що довкола нас зроблено нашими руками, нгашою працею і за наші з чоловіком гроші, бо ж тато із мамою були педагогами, самі розумієте, що і пенсія і зарплата не надто й великі. Принаймні, на будову точно не стало б.
Так ми собі жили усі разом дружно, аж поки мами моєї не стало. Тут ледь втрату пережили, тільки відспівали, ще не можемо звикнути до пустого дому, а мені сестра телефонує. а потім і брат. Не підтримати, ні. обоє завели мову про те, що від свого спадку відмовлятись наміру не мають.
Я до тата одразу ж пішла. Дуже вражена була словами брата і сестри. Я ж думала ми все життя для своєї родини трудились. Та й кошти вклали чималі. Чого лиш вартувало другий поверх збудувати і оформити. Мене зрозуміє лиш той. хто через все це пройшов.
Тато мене вислухав і каже:
— Алло, вас у нас троє. Ти така ж мені донька, як і сестра твоя. Кажу одразу, що нікого обділяти я не буду. Все що ми із жінкою нажили, все дітям нашим і не залежить, далеко вони від нас живуть, чи в домі однім.
Я й отетеріла. Тобто ми всі ці роки вибудовували все для того, аби брат і сестра мали потім все готове, чи як?
Тепер ми із чоловіком розгубились і чого очікувати просто не знаємо. Ніби й дім власний у нас є. але по факту ніби як він і не наш.
От скажіть мені, невже на місці моїх батьків ви б зі своїми дітьми так само вчинили. Донька, яка проживає за сотні кілометрів в ваших очах така ж яка вам їсти щодня готує і цеглу носить, аби прибудувати вбиральну для вашої зручності?
І як далі нам бути?
Алла К.
Головна картинка ілюстративна.
