Цього Нового року я вперше вирішила зустрічати свята без зайвого клопоту. справа в тому, що вся велика чоловікова родина завжди збиралась у нас на свята.
Ми маємо простору квартиру де вистачало місця всім: і дітям і дорослим. Але, чи то вік своє узяв, а чи нині не до святкувань, та от цьогоріч я попередила всіх заздалегідь, що не планую влаштовувати гучного святкування.
Ми з чоловіком поговорили і вирішили, що цьогоріч ми святкуємо сім’єю. Вирішили, що нині головне — спокій і затишок у сімейному колі.
Я запекла качку в духовці, спекла торт, приготувала “Олів’є”, зробила сирно-ковбасну нарізку, брізолі. Купила фрукти, ігристого, сік і цукерки. Додала до столу свої домашні огірки та овочевий салат. І на цьому все.
— Цього року без зайвого, правда? — сказала я чоловікові, розставляючи тарілки на стіл.
— Звісно. Все прекрасно, не їсти салати три дні потім і не стояти біля плити два дні до. Навіщо зайве витрачатись і напружуватись? — погодився він.
Близько сьомої вечора приїхали мої батьки. Вони привезли з собою ще фруктів, цукерок і копчену скумбрію. Ми сіли до столу, проводжали старий рік, трохи поговорили, потім перемістились у вітальню, ближче до телевізора.
Та от -десята година вечора і пролунав дзвінок у двері. Чоловік пішов відчинити. Я здивувалася, хто це може бути так пізно. І ось на порозі — вся рідня чоловіка: його брат із дружиною та дітьми, сестра зі своїм чоловіком і сином.
— Вітаємо з прийдешнім! — радісно вигукували вони, заходячи у квартиру.
Бачу, що вже починають роздягатись і шукають очима стіл, який раніше саме у вітальні накритим і стояв у нас.
— Дякую, але чому ви не попередили? — запитала я, трішки розгубившись.
— Хотіли зробити сюрприз! — радісно відповіла сестра чоловіка.
Я подякувала за привітання й чесно сказала:
— Я можу запропонувати вам тільки торт і чай. Та й то шматочки будуть скромними. Ми майже все вже з’їли, адже щойно з-за столу. Якщо хочете залишайтеся, але мусимо збігати до магазину і нашвидкоруч організувати стіл. Добре, що нас багато, то впораємось на раз, два.
Сестра чоловіка здивовано зітхнула:
— А ти що, справді нічого не готувала? Ми думали, ти жартуєш.
— Ні, я казала серйозно. У нас сьогодні спокійне святкування. Тож що, їдете в магазин?
Родичі зам’ялися. Видно було, що їм така перспектива не сподобалася. Вони прийшли святкувати, а тут іти до магазину та біля плити стояти. Такого вони не очікували.
— Мабуть, ми краще поїдемо додому, не будемо вам заважати, — сказала зовиця розчаровано. – Мабуть, цьогоріч ваше не бажання бачити нас усіх у себе, призвело до того, що кожен із нас буде святкувати вдома за порожнім столом. За що вам дякуємо красно, – вклонилась вона театрально.
— Як знаєте, гарного вам вечора! — відповіла я.
Коли вони поїхали, ми з чоловіком сіли на диван.
— Ну, це було щось, — сказав він, ховаючи посмішку.
— Я попереджала, що не хочу цього року бенкету. Але, як завжди, хтось вирішив, що це жарт. Та й економніше наскільки і зовсім інше відчуття. Я люблю нашу рідню, ми повинні зустрічатись із ними, але вже очно не на нашій території. Та й не за наш рахунок. Бачу. ніхто не розраховував і копійки витратити.
Ми допили чай, насолодилися спокоєм і провели залишок вечора, переглядаючи старі фільми. Але наступного ранку вже о десятій нас розбудив невдоволений голос сестри мого чоловіка.
Бачте, ми винні в тому. що у них було зіпсоване свято. Ми повинні були попередити про те, що нічого готувати не будемо. І взагалі, якщо вже є традиція, то ми не мали права її порушувати.
І сміх і гріх.
От цікаво, хто ж у цій ситуації і справді не правий.
Головна картинка ілюстративна.
