fbpx

Ми мріяли про спільне майбутнє. Навіть уже визначили дату весілля. Я вірила тобі. Та раптом ти вирішив перенести наше весілля.

Надворі падає холодний осінній дощ. Ніби природа плаче за теплими літніми днями. На серці теж порожньо і сумно.

Пронизливі вітри вихолодили душу, та не заморозили почуття. Теплим спогадом воно повертає мене у минуле. Я вкотре набираю номер твого мобільного. Але знову і знову чую у відповідь, що абонент тимчасово недоступний. Я ж хочу лише сказати, як люблю тебе. Але ти не береш телефон, не відповідаєш, пише газета “Наш День“.

Ось уже рік, як ти виїхав з нашого міста, зник з мого життя. Пригадуєш дні, коли ми були ще разом? Ти клявся, що ніколи не зможеш без мене, що я єдина втіха і радість у твоєму житті.

Ти ріс без батька. Він залишив тебе з мамою і молодшим братом, коли ви були ще зовсім малі. Ти завжди повторював, що своїм дітям віддасиш усю любов і турботу, аби вони не побирались так, як ти.

Ми мріяли про спільне майбутнє. Навіть уже визначили дату весілля. Я вірила тобі. Та раптом ти вирішив перенести наше весілля. Сказав, що мусиш їхати на заробітки. Я не дуже розуміла тебе, адже і тут, вдома, ти мав непогану роботу, машину, дім. А найголовніше – я чекала дитину.

Для чого тоді ці закордонні поїздки?

На жаль, я не переконала тебе. Ти запевняв, що це ненадовго, а коли є шанс заробити гроші, то чому б не використати його?

Наша донечка народилася без тебе. З пологового будинку мене забирала мама. Від тебе був лише короткий дзвінок. Через простір губилася теплота твого голосу, а можливо, ти вже і тоді до нас нічого не відчував.

А потім ти взагалі перестав телефонувати. У моєму серці поселився гіркий сум. Та найважче було попереду. Я дізналася, що ти
поїхав у світи не сам, а з однією жінкою, яка перед цим розлучилася з чоловіком.

Досі не можу зрозуміти, як ти міг так вчинити? Як злодій – поза моєю спиною. Для чого було обманювати мене, адже людські поговори – це страшніше, ніж сказати в очі.

Що було чи є поміж вами з тією жінкою? Любов? Тоді що було поміж нами? Чого вартували твої клятви і палкі запевнення?

Недавно дізналася, що ти приїхав додому. Ти навіть переказував через мою подружку, що хотів би побачити мене і донечку. Та я не знаю, чи можна усе повернути назад. Навіть тоді, коли ти попросиш вибачення у мене.

А в ліжечку спить твоя донечка. Як бути з нею? Вона росте, як і ти колись, – без батька.

Віра С

You cannot copy content of this page